6. Слово папір прийшло до нас через польську мову з німецької і зустрічається в книжках, починаючи з XVI століття. Вимовлялося воно в усіх трьох мовах майже однаково: у німців - папір, у поляків - папієр, в українців папір. Німці взяли це слово з латинської мови (нею розмовляли в Стародавньому Римі; у середні віки в Європі нею писалися наукові праці). Римляни це слово, як і багато інших, узяли в греків, а греки - у єгиптян. Так ми дійшли до прабатьківщини слова папір і до рослини, яка звалась папірусом.  

5. А от слово папірус ми промовляємо значно рідше. Та й не всі знають точно, що це таке. Спочатку це було одне слово, але пізніше воно розділилося на два: залишився старий папірус і з'явився новий папір.  

 

4. Сьогодні в нашій мові живуть поряд два слова - папірус і папір. Тільки слава й популярність їх далеко не однакова. Слово папір відоме всім, ми його промовляємо чи не щодня, а то й щогодини: адже це й паперові пакети, і паперові гороші, й аркуші паперу, а якщо зарахувати сюди ще й вироби з паперу, то виявиться, що нас оточує паперове море (книжки, зошити, блокноти, газети, журнали, афіші...).  

 

3. Тепер ми зовсім інакше поставимося до такої приказки: "І на воловій шкурі не опишеш (того, що зі мною було за ці роки)". Той, хто ще не чув про пергамент, може подумати: "Що за нісенітниця!  Адже на шкурі вола взагалі не можна писати: вона вкрита шерстинками!" Але якщо хтось знає, що був колись такий папір - "пергамент", що робився він з телячої шкури, - усе стає зрозумілим. Значить, з цією людиною стільки всього трапилося, що на звичайному "телячому" пергаментному листку не запишеш, не поміститься, потрібна для цього величезна волова шкура. Видно, дуже давня ця приказка, походить, мабуть, із тих часів, коли звичного для нас паперу ще не було. 

2. Навіть після того як з'явився наш звичайний папір, порівняно дешевий, люди ще довго користувалися пергаментом, бо він був значно міцніший за папір  і не псувався так швидко, як сучасний.         На Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно - чориста років тому. На ньому тогочасні правителі писали важливі документи. Пергамент можна побачити в музеях, де зберігаються старовинні книги. 

 

Тема "Про пергамент, папірус і папір" 1. Ми вже згадували слово пергамент (коли говорили про олівці). Тепер розповімо його історію.                                                                                           

   На малоазійському узбережжі існувало колись Пергамське царство. Саме тут за двісті років до нашої ери почали виробляти цей дивний "папір". Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами й так сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували - і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний "папір". На ньому було легко й зручно писати, але це було дуже відповідальне писання. Адже цей "папір" коштував надто дорого, на ньому не можна було писати абияк. За назвою місця, де його виготовляли й звідки вивозили, - Пергам - цей "папір" називали пергамен, пергамент. 

 

12. А тепер оглянімося ще раз навкруги. Усе, що нас оточує, - парти, дошка, карти, таблиці - давні добрі друзі, не лише наші. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожими речами під час навчання. Вони так, як і ми всі, сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктанти. Тому все, що оточує дітей у школі, заслуговує особливого ставлення - шанобливого й дружнього водночас. 

 

11. Давайте познайомимось ще з одним "римлянином". Це диктант. У латинській мові діктаре означало "говорити для записування". А записували перш за все накази, розпорядження. От і стало слово діктаре означати "розпоряджатися, наказувати". Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого - шкільний диктант, і страшного диктатора - людину, яка має необмежену владу.   

10. А що там блищить на парті? Ага, циркуль. А він чий родич і скільки йому років? Старенький він, наш циркуль, хоч на вигляд новенький, недавно куплений. Йому добрих дві тисячі років. А родич у нього - ви б таке подумали? - цирк! Латинське слово ціркус - "коло" має правнука цирк (адже циркова арена кругла), а ціркулюс - "кільце" має правнука циркуль, яким можна накреслити і коло, і кільце. Бачите, як далеко можуть розійтися дві форми того самого слова - звичайна і зменшена. 

9. Минуло сто років. Одного разу чеський фабрикант Йозеф Гардмут, власник фабрики, яка виготовляла тиглі (форми для розливу металу), випустив з рук один тигель. Падаючи, тигель залишив чітку лінію на папері. Значить, тим, із чого роблять тиглі, можна було писати. А робили їх із суміші глини й місцевого графіту. Фабрикант почав робити стрижні для олівців, які швидко розійшлися по всій Європі. Так секрет англійських олівців було розкрито 1790 року. Сьогодні в Європі виготовляють 350 різних видів олівців, а кольорів і відтінків у них понад сімдесят. 

8. Та ось у XVI столітті на землях Англії було знайдено чорне каміння - графіт. Виявилося, що ним добре писати на папері. Королівським указом було суворо заборонено вивозити графіт за межі Англії. Спеціально відібрані майстри виготовляли тоненькі стрижні з графіту і вставляли їх в оправу з червоного дерева. Ці олівці були дорогі. Ними англійські купці торгували по всій Європі.   

7. Ось як розповідають історію олівця. У давнину писали на пергаменті - добре обробленій телячій шкурі - тонкій, білій, приємній на дотик. Це був досить дорогий "папір", тому писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб рядки виходили рівними й красивими, олов'яними кружечками проводили на пергаменті лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали. Згодом з'явилися олов'яні палички у дерев'яній оправі - щоб не бруднити руки. В Італії серединки олівців робили зі сплаву двох частин олова та однієї частини цинку.  

 

 

6. Ось учитель водить своїм олівцем по списку учнів, шукаючи того, хто має сьогодні вийти до дошки. Своїм олівцем він користується часом як і указкою. Це його улюблена річ - тонкий, довгий, блискучий чорний олівець.                                                                                    ... Олівець. А він теж чужинець? Слово олівець бере свій початок за дуже давніх часів. Пов'язане воно зі словом олово, яке є майже в усіх слов'ян. Є й у балтійських народів, а "починалося" воно, мабуть, віл латинського альбум - "білий". Правда, пізнати в слові олівець латинське альбум дуже важко, але вчені довели, що це саме так. 

 

5. На столі у вчителя журнал. Не шукайте родичів цього слова серед наших слів, бо воно запозичене. Утворене воно від французького слова жур - "день". Виходить, що журнал - це щоденник, у якому щодня записуються ваші добрі й не дуже добрі діла. За хорошу оцінку вдома похвалять, а за погану - перепаде "на горіхи", як-то кажуть, та все ж не так, як, скажімо, у Голландії. Там не так давно ввели спеціальний податок, який мусять сплачувати батьки, якщо учень погано вчиться. А самого учня не пускають у школу, якщо він не принесе квитанції про сплату податку. 

4. Дата - це точний календарний час певної події. До неї входять  число. місяць і рік. Тому кажуть: "Дата народження  Тараса Григоровича Шевченка - 9 березня 1814 року"; "Поставте дату під цією заявою".                                                 А звідки взялася дата? Слово датум узяли з латинської мови італійські рахівники. Означало воно "дане". Цим словом вони позначали строк сплати боргу. Пізніше ним називали будь-який строк. Ми називаємо цим словом час, коли відбулася певна подія.     

3. Та ось учитель каже: "Пишіть: "Класна робота". Поставте число". А коли кажуть: "Поставте дату"? А як треба сказати: "Яка сьогодні дата?" чи "Яке сьогодні число?"          Число - це день місяця серед інших його днів: двадцяте грудня, дев'яте березня. Можна сказати: "Яке сьогодні число?" Тоді відповідь буде: "Сьогодні п'яте вересня". 

 

2. Учитель - від "учити": він навчає, викладає якийсь предмет у школі. Викладач - від "викладати", він викладає свої знання перед іншими. Ці "інші" - студенти, бо викладачами звичайно звуть учителів вищих шкіл - інститутів, університетів. Ну, а педагог? По-грецьки - це "дітовод", вихователь. Значить, це людина, яка і навчає, і виховує. От ми вчителя географії й назвали педагогом - за його вміння і досвід.

Тема "Урок розпочинається". 1. Та ось у клас входить учитель. Він, досвідчений педагог, викладає багато років свій улюблений предмет - географію. А поки вчитель іде до столу, кладе журнал і сідає, ми  спробуємо розв'язати одну "задачку".        Того, хто вчить, можна назвати кількома словами. Це вчитель, педагог, викладач. Як думаєте, чи ці слова зовсім однакові за значенням? Виявляється, що не зовсім.   

 

 

10. У латинській мові було таке слово - макула. Означало воно "пляма". Було ще слово макуларе - "бруднити, плямити". А що в нас означає слово макулатура? Це - "усякий брудний папір, паперові відходи". Як же помирити колишню пляму й сучасні непотрібні папери? А ось як. Коли книжки почали друкувати, а не переписувати, то з'явився і друкарський брак - нечітко або брудно видруковані аркуші, поплямлений папір тощо. Цей друкарський брак і дістав назву макулатура. Потім так почали називати не лише брудний, а й просто старий і непотрібний папір, прочитані газети, списані зошити та інше. Часом макулатурою називають не папір, а те, що на цьому папері написано чи надруковано, якщо воно нікуди не годиться. 

9.  А ще є така шкільна наука - література. Давайте шукати родичів цього слова. Літера-тура. Ділиться гарно, але чи правильно? Виявляється, що правильно. У латинській мові були слова літера - "буква" і література "написане буквами". А хтось з вас візьме та й скаже: "Є ще одне слово, так само зроблене - макула-тура". Ну, що ж? Зроблене це слово і справді так само - згода. Але коли воно зроблене і що означає?  

 

8. З арифметикою все було значно простіше, бо й наука ця простіша, ніж алгебра. У грецькій мові було слово арітмос - "число". Коли греки говорили арітметіже техне, то це означало "наука про рахунки", або "наука про числа". 

7. Історія "містера Ікс", як і належить такій таємничій істоті, досить довга й заплутана. Араби для позначення невідомої величини вибрали свою букву ше, бо з неї починалося арабське слово шей - "щось, "дещо". Іспанці, коли перекладали книги арабів, замінили арабський знак ше своїм х, бо в іспанській мові ця літера вимовляється як ше. Далі книжки з іспанської мови перекладалися на французьку. Французи-перекладачі літеру х залишили, але називати вони її стали по-своєму - ікс. В інші європейські мови цей знак перейшов уже без змін: писалося х, вимовлялося ікс.  

 

6. Досі нам траплялися переважно грецькі або латинські слова, а тут раптом - арабське. Чому? Щоб відповісти на це питання, нам треба перенестися уявою в середні віки - часи від п'ятого до чотирнадцятого століття. У цей час в Європі розвиток наук завмер. Він майже припинився під тиском всесильної церкви. А в народів Сходу, особливо в арабів, математика вирвалася далеко вперед. Європейські вчені почали запозичати в арабів чимало наукових відомостей, а разом з ними - наукових слів. Так, наприклад, математичне невідоме - славнозвісний "містер Ікс" - першими ввели араби. 

 

5. Складніша справа з назвою алгебра. Назва цієї науки з'явилася в арабській мові, де альгабр означало "відновлення", а дієслово габара означало, що "хтось комусь вправляє вивихнуту руку (ногу чи плече)". Як могло таке "ненаукове", повсякденне слово арабської мови стати назвою такої далекої від повсякденного життя науки, як алгебра? А  сталося це так. Слово альгабр потрапило в заголовок книжки арабського математика, який жив у дев'ятому столітті. Прізвище його Мухаммед ібн-Муса Алхварeзмі, а книжка звалася "Альгабр ва'ль-мугабала" - "Відновлення і протиставлення". Перше слово назви цієї книжки стало назвою цілої науки - алгебри.

 

 

4. Часто вживають у геометрії слово лінія, узяте вже не з грецької, а з латинської мови. Що ж стоїть за цим сухим і холодним латинським словом лінеа? А за ним стоїть льон, звичайний льон, який спочатку голубіє цвітом, а потім біліє полотном. Лінеа, лінія - це спочатку була лляна нитка, натягнена між двома кілочками. Такою була перша лінія в геометрії - землевимірюванні. А вже від цього слова пізніше з'явилося багато слів у різних мовах.  

  

3. У шкільних підручниках звичайно говориться, звідки взялася назва тієї чи іншої науки. Давайте пригадаємо походження назв деяких з них.       Слово геометрія дуже легко перекладається з грецької мови: гео-метрія це "земле-вимірювання". Вимірювання ділянок землі було першим завданням науки геометрії. Стародавні греки подарували геометрії і слово теорема. Походить воно від грецького теомай - "дивлюся". Спочатку це слово означало "видовище", а пізніше стало означати "розгляд чогось". А тепер давайте пошукаємо серед знайомих вам слів родича теореми - "видовища". Як у нас звуться видовища? - Театр. Оце і є брат теореми. 

2. У Тараса Григоровича Шевченка є такі слова: "Неначе писанка, село". А що таке писанка? Це назва яскраво розмальованого курячого яйця або яйця. зробленого з дерева або глини. Розмальовувати яйця - дуже давня трмдиція, тому й назва такого яйця - писанка - також давня.  І сьогодні, коли про щось кажуть "мов писанка", то мають на увазі щось яскраве, багатобарвне, красиве. 

 

Тема "Назви шкільних наук" 1. Учитель каже :"Приготуйтеся, будемо писати". А що таке писати знаєш? Ти скажеш: "Писати - це і є писати олівцем, писати ручкою, а що?"                                       Ні, писати це те саме, що "розписувати", "розмальовувати фарбами", "вкривати узорами". Колись значення слова писати було близьке до слова пястрявий - "різнокольоровий". Тому й сьогодні слово писати, окрім свого нового значення "записувати. занотовувати щось", має і старе значення - "малювати", "створювати картину".

 

8. Уперше це зробив у математиці друг геніального художника й винахідника Леонардо да Вінчі, якого звали Лука Пачолі.                             А тепер повернемося до купця й мандрівника Марка Поло. Ніхто не вірив його розповідям, усі глузували з нього, дражнили "мессер Марко Мільйон". Зберігся документ, у якому так і написано: "благородний пан Марко Поло Мільйон". Коли пізніше в Китаї побували інші європейці, то виявилося, що Марко Поло розповідав про цю країну чисту правду.                           До нас слово мільйон потрапило значно пізніше, років триста тому, прийшовши через німецьку або французьку мову.                 

 
7. У слові тисяча заховалося два дуже давніх слова, які сучасною нам мовою можна "перекласти" так: "це товста сотня" або "це велике сто". Слово мільйон має свою окрему історію. Венеціанський купець Марко Поло повернувся додому після мандрів, які тривали 24 роки. Це було більше семисот років тому, тоді всі подорожі були такими довгими. Марко Поло побував у Китаї, його там найбільше вразили багатства монгольського хана Хадилая. Щоб описати це багатство, Марко Поло до італійського слова мілле - "тисяча" додавав суфікс -оне. Цей суфікс схожий за значенням на наш суфікс -ище. І виходило в нього мілліоне - "величезна тисяча", "тисячище". Так народилося слово мільйон, яким згодом почали називати число "тисяча тисяч".