Тема "Про пергамент, папірус і папір" 1. Ми вже згадували слово пергамент (коли говорили про олівці). Тепер розповімо його історію.                                                                                           

   На малоазійському узбережжі існувало колись Пергамське царство. Саме тут за двісті років до нашої ери почали виробляти цей дивний "папір". Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами й так сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували - і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний "папір". На ньому було легко й зручно писати, але це було дуже відповідальне писання. Адже цей "папір" коштував надто дорого, на ньому не можна було писати абияк. За назвою місця, де його виготовляли й звідки вивозили, - Пергам - цей "папір" називали пергамен, пергамент. 

 

12. А тепер оглянімося ще раз навкруги. Усе, що нас оточує, - парти, дошка, карти, таблиці - давні добрі друзі, не лише наші. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожими речами під час навчання. Вони так, як і ми всі, сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктанти. Тому все, що оточує дітей у школі, заслуговує особливого ставлення - шанобливого й дружнього водночас. 

 

11. Давайте познайомимось ще з одним "римлянином". Це диктант. У латинській мові діктаре означало "говорити для записування". А записували перш за все накази, розпорядження. От і стало слово діктаре означати "розпоряджатися, наказувати". Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого - шкільний диктант, і страшного диктатора - людину, яка має необмежену владу.   

10. А що там блищить на парті? Ага, циркуль. А він чий родич і скільки йому років? Старенький він, наш циркуль, хоч на вигляд новенький, недавно куплений. Йому добрих дві тисячі років. А родич у нього - ви б таке подумали? - цирк! Латинське слово ціркус - "коло" має правнука цирк (адже циркова арена кругла), а ціркулюс - "кільце" має правнука циркуль, яким можна накреслити і коло, і кільце. Бачите, як далеко можуть розійтися дві форми того самого слова - звичайна і зменшена. 

9. Минуло сто років. Одного разу чеський фабрикант Йозеф Гардмут, власник фабрики, яка виготовляла тиглі (форми для розливу металу), випустив з рук один тигель. Падаючи, тигель залишив чітку лінію на папері. Значить, тим, із чого роблять тиглі, можна було писати. А робили їх із суміші глини й місцевого графіту. Фабрикант почав робити стрижні для олівців, які швидко розійшлися по всій Європі. Так секрет англійських олівців було розкрито 1790 року. Сьогодні в Європі виготовляють 350 різних видів олівців, а кольорів і відтінків у них понад сімдесят. 

8. Та ось у XVI столітті на землях Англії було знайдено чорне каміння - графіт. Виявилося, що ним добре писати на папері. Королівським указом було суворо заборонено вивозити графіт за межі Англії. Спеціально відібрані майстри виготовляли тоненькі стрижні з графіту і вставляли їх в оправу з червоного дерева. Ці олівці були дорогі. Ними англійські купці торгували по всій Європі.   

7. Ось як розповідають історію олівця. У давнину писали на пергаменті - добре обробленій телячій шкурі - тонкій, білій, приємній на дотик. Це був досить дорогий "папір", тому писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб рядки виходили рівними й красивими, олов'яними кружечками проводили на пергаменті лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали. Згодом з'явилися олов'яні палички у дерев'яній оправі - щоб не бруднити руки. В Італії серединки олівців робили зі сплаву двох частин олова та однієї частини цинку.