9. Минуло сто років. Одного разу чеський фабрикант Йозеф Гардмут, власник фабрики, яка виготовляла тиглі (форми для розливу металу), випустив з рук один тигель. Падаючи, тигель залишив чітку лінію на папері. Значить, тим, із чого роблять тиглі, можна було писати. А робили їх із суміші глини й місцевого графіту. Фабрикант почав робити стрижні для олівців, які швидко розійшлися по всій Європі. Так секрет англійських олівців було розкрито 1790 року. Сьогодні в Європі виготовляють 350 різних видів олівців, а кольорів і відтінків у них понад сімдесят. 

8. Та ось у XVI столітті на землях Англії було знайдено чорне каміння - графіт. Виявилося, що ним добре писати на папері. Королівським указом було суворо заборонено вивозити графіт за межі Англії. Спеціально відібрані майстри виготовляли тоненькі стрижні з графіту і вставляли їх в оправу з червоного дерева. Ці олівці були дорогі. Ними англійські купці торгували по всій Європі.   

7. Ось як розповідають історію олівця. У давнину писали на пергаменті - добре обробленій телячій шкурі - тонкій, білій, приємній на дотик. Це був досить дорогий "папір", тому писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб рядки виходили рівними й красивими, олов'яними кружечками проводили на пергаменті лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали. Згодом з'явилися олов'яні палички у дерев'яній оправі - щоб не бруднити руки. В Італії серединки олівців робили зі сплаву двох частин олова та однієї частини цинку.  

 

 

6. Ось учитель водить своїм олівцем по списку учнів, шукаючи того, хто має сьогодні вийти до дошки. Своїм олівцем він користується часом як і указкою. Це його улюблена річ - тонкий, довгий, блискучий чорний олівець.                                                                                    ... Олівець. А він теж чужинець? Слово олівець бере свій початок за дуже давніх часів. Пов'язане воно зі словом олово, яке є майже в усіх слов'ян. Є й у балтійських народів, а "починалося" воно, мабуть, віл латинського альбум - "білий". Правда, пізнати в слові олівець латинське альбум дуже важко, але вчені довели, що це саме так. 

 

5. На столі у вчителя журнал. Не шукайте родичів цього слова серед наших слів, бо воно запозичене. Утворене воно від французького слова жур - "день". Виходить, що журнал - це щоденник, у якому щодня записуються ваші добрі й не дуже добрі діла. За хорошу оцінку вдома похвалять, а за погану - перепаде "на горіхи", як-то кажуть, та все ж не так, як, скажімо, у Голландії. Там не так давно ввели спеціальний податок, який мусять сплачувати батьки, якщо учень погано вчиться. А самого учня не пускають у школу, якщо він не принесе квитанції про сплату податку. 

4. Дата - це точний календарний час певної події. До неї входять  число. місяць і рік. Тому кажуть: "Дата народження  Тараса Григоровича Шевченка - 9 березня 1814 року"; "Поставте дату під цією заявою".                                                 А звідки взялася дата? Слово датум узяли з латинської мови італійські рахівники. Означало воно "дане". Цим словом вони позначали строк сплати боргу. Пізніше ним називали будь-який строк. Ми називаємо цим словом час, коли відбулася певна подія.     

3. Та ось учитель каже: "Пишіть: "Класна робота". Поставте число". А коли кажуть: "Поставте дату"? А як треба сказати: "Яка сьогодні дата?" чи "Яке сьогодні число?"          Число - це день місяця серед інших його днів: двадцяте грудня, дев'яте березня. Можна сказати: "Яке сьогодні число?" Тоді відповідь буде: "Сьогодні п'яте вересня".