4. Сьогодні в нашій мові живуть поряд два слова - папірус і папір. Тільки слава й популярність їх далеко не однакова. Слово папір відоме всім, ми його промовляємо чи не щодня, а то й щогодини: адже це й паперові пакети, і паперові гороші, й аркуші паперу, а якщо зарахувати сюди ще й вироби з паперу, то виявиться, що нас оточує паперове море (книжки, зошити, блокноти, газети, журнали, афіші...).  

 

3. Тепер ми зовсім інакше поставимося до такої приказки: "І на воловій шкурі не опишеш (того, що зі мною було за ці роки)". Той, хто ще не чув про пергамент, може подумати: "Що за нісенітниця!  Адже на шкурі вола взагалі не можна писати: вона вкрита шерстинками!" Але якщо хтось знає, що був колись такий папір - "пергамент", що робився він з телячої шкури, - усе стає зрозумілим. Значить, з цією людиною стільки всього трапилося, що на звичайному "телячому" пергаментному листку не запишеш, не поміститься, потрібна для цього величезна волова шкура. Видно, дуже давня ця приказка, походить, мабуть, із тих часів, коли звичного для нас паперу ще не було. 

2. Навіть після того як з'явився наш звичайний папір, порівняно дешевий, люди ще довго користувалися пергаментом, бо він був значно міцніший за папір  і не псувався так швидко, як сучасний.         На Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно - чориста років тому. На ньому тогочасні правителі писали важливі документи. Пергамент можна побачити в музеях, де зберігаються старовинні книги. 

 

Тема "Про пергамент, папірус і папір" 1. Ми вже згадували слово пергамент (коли говорили про олівці). Тепер розповімо його історію.                                                                                           

   На малоазійському узбережжі існувало колись Пергамське царство. Саме тут за двісті років до нашої ери почали виробляти цей дивний "папір". Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами й так сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували - і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний "папір". На ньому було легко й зручно писати, але це було дуже відповідальне писання. Адже цей "папір" коштував надто дорого, на ньому не можна було писати абияк. За назвою місця, де його виготовляли й звідки вивозили, - Пергам - цей "папір" називали пергамен, пергамент. 

 

12. А тепер оглянімося ще раз навкруги. Усе, що нас оточує, - парти, дошка, карти, таблиці - давні добрі друзі, не лише наші. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожими речами під час навчання. Вони так, як і ми всі, сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктанти. Тому все, що оточує дітей у школі, заслуговує особливого ставлення - шанобливого й дружнього водночас. 

 

11. Давайте познайомимось ще з одним "римлянином". Це диктант. У латинській мові діктаре означало "говорити для записування". А записували перш за все накази, розпорядження. От і стало слово діктаре означати "розпоряджатися, наказувати". Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого - шкільний диктант, і страшного диктатора - людину, яка має необмежену владу.   

10. А що там блищить на парті? Ага, циркуль. А він чий родич і скільки йому років? Старенький він, наш циркуль, хоч на вигляд новенький, недавно куплений. Йому добрих дві тисячі років. А родич у нього - ви б таке подумали? - цирк! Латинське слово ціркус - "коло" має правнука цирк (адже циркова арена кругла), а ціркулюс - "кільце" має правнука циркуль, яким можна накреслити і коло, і кільце. Бачите, як далеко можуть розійтися дві форми того самого слова - звичайна і зменшена.