2. Шлях слова цифра до нас був таким: арабське слово сіфр потрапило в середні віки в латинську мову, а з неї -  в італійську. Тут воно вже вимовлялось як ціфра. Далі були німецька мова, у якій казали ціфер, а вже поляки, ми, росіяни й білоруси мають цифру.                                                                                                         А тепер увага: як думаєте, що означало в арабів слово сіфр? Те саме, що воно означає сьогодні в англійській мові, - "нуль" , "пустота". Так що, виявляється, європеці запозичили в арабів лише слово, а значення в нього вклали своє. 

Тема "Про цифри та числа" 1. Учитель запитав учня: "Скільки буде, якщо поділити 8 навпіл?" Учень відповів: "Це залежить від того, як ділити. Якщо ділити впоперек, то буде два нулі. Якщо ділити вздовж, то буде дві трійки".                                                         А тепер спробуйте-но відповісти на таке питання: "Що ділив цей учень: цифру чи, може, число?" Здогадалися? Правильно, він ділив цифру - написання числа, а не саме число вісім. Цифр є всього десять: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0. Ними можна записати будь-яке число. Чисел є безмежна кількість, а записуємо ми їх з допомогою цих десяти цифр.  

 

5. Слово буки - слов'янська назва літери "б" - нагадує одне дуже знайоме слово - буква. Чи вони не родичі, часом? І чиї вони, ці слова? Слово буки прийшло до нас від германців. Означало воно в них і "букове дерево", і "дощечка з бука, на якій писали", і "літера, вирізана на буковому брусочку". У нас слово буки спочатку було лише назвою літери "б", а пізніше буква - назвою будь-якої літери.                                   Є ще таке слово - "буквально", тобто "точно", "буква до букви", "як сказано, так і є". Коли хтось каже: "Я змок буквально до нитки", то це значить, що на ньому сухого рубчика немає. А коли хтось каже: "Я буквально скам'янів від жаху", то це вже далеко не "буквально"!  

 

4. Називати букви "повними іменами", щоб їх легко було запам'ятовувати, почали не стародавні греки. Першими були фінікійці - беручкі й винахідливі сусіди греків. Перша літера їхньої абетки скидалася на голову бика. От і назвали вони її алеф - "бик". Друга літера нагадувала будиночок. Вони назвали її бет - "дім".                                                                                                        Греки свою абетку запозичили у фінікійців. Узяли вони й назви перших двох літер, хоч і не знали значення слів алеф і бет. Пізніше ці назви трохи змінилися, от і вийшли з алеф - альфа, з  бет - бета, віта.  

 

3. У Стародавній Греції дві перші літери  мали назву альфа і бета. Пізніше греки почали вимовляти другу літеру як в і називати її віта. А ще пізніше альфа і віта, склавшись, дали алфавіт.    У слов'ян колись дві перші літери звалися аз і буки. Звідси -  азбука.                            

2. Абетка - а-бе-тка, а що таке "а", "бе"? Це перші дві літери, саме так ми їх вимовляємо: а, бе, ве, ге... А чому не а, б, в, г? Бо так вимовляти важко, незручно. От спробуйте замість бе, ве, пе, ге, де підряд вимовити: б, в, п, г. д. Кожного разу доводиться повітря набирати в груди, а потім виштовхувати його з себе разом із буквою. Тому люди здавна почали придумувати для букв назви, щоб їх легше було запам'ятовувати й вимовляти.     

Тема "Аз, буки і букви" 1. Із чого починається навчання? Кажуть, що навчання починають "з азів". А що це таке? "Аз" - це назва першої букви абетки - букви "а".                                                Абетка, азбука, алфавіт... Знайомі слова, правда? Означають вони те саме: це літери, поставлені в певному усталеному порядку. А навіщо тоді аж три різні назви, коли це те саме? Але ж назви не однакові, тому треба до них придивитися уважніше.