4. Кажуть, що якби Шекспір написав лише сонети, то й тоді б уславив своє ім'я. Його сонети (їх 154) позбавлені манірності й умовності поезії того часу, у них реалістично та з глибоким психологічним проникненням у складність людських взаємин описано далеко не прості стосунки ліричного героя з коханою і другом

(можна сонети прочитати в перекладах російською та українською мовами; багато з них покладено на музику).                  Тексти його драм дійшли до нас у дуже недосконалому вигляді, бо лише 17 з них було видано за життя драматурга. Пізніше була проведена величезна дослідницька робота з метою встановлення їх первісного етксту. 

3. Сотні томів, писав Л. М. Толстой, присвячено питанню, чому драматург має не таку біографію, яку, за логікою авторів, він повинен мати. Мовляв, Шекспір повинен був би походити з багатої сім'ї, закінчити універитет, подорожувати, мати хорошу бібліотеку, а потім написати приблизно чверть того, що він написав. 

А насправді Уїльям Шекспір народився в маленькому містечку Страсфорд-он-Ейвон у сім'ї ремісника-торгівця, учився в "граматичній" школі, де вивчав латинь і давньогрецьку мову, потім переїхав у Лондон, був актором, співвласником театру, писав п'єси, за які одержував дуже мало грошей, а також сонети й поеми.

  

2. А. П. Чехов, маючи на оці шекспірознавство, заніс у записник дивну думку якогось професора: "Не Шекспір головне, а примітки до нього". Своєю парадоксальністю цей вислів (опублікований 1914 р.) вразив читачів, набув популярності і став крилатим. Ним влучно характеризують чиюсь псевдонауковому дріб'язковість, копирсання в несуттєвих фактах. До речі, чимало такого і в літературі про Шекспіра. 

Крилатий вислів "Лебідь з Ейвону"                                                 1. Лебедем з Ейвону називають Уїльяма Шекспіра (1564-1616) - англійського драматурга, п'єси якого стали зразком художнього розкриття характеру в дії для письменників багатьох поколінь. Доля людини, велич і падіння людського духу, особисте і громадське, трагічне і комічне - усе це вмістилося в його безсмертній спадщині.

Про його п'єси Й.-В. Гете говорив, що вони нагадують годинники - тільки годинники кришталеві. Вони йдуть, виконують своє призначення - показують час, але водночас нам видно ті колеса й пружини, які примушують їх цей час показувати. Про Шекспіра склалася ціла бібліотека літератури. Ще Л. М. Толстой свого часу відзначав, що про нього написано одинадцять тисяч томів.

16. Ян Гус (натхненник гуситських війн) бачить, як якась старенька бабуся дбайливо підкидає поліно в його вогнище і, жаліючи її, а не себе, каже: "О свята простота!" Якою ж треба бути людиною, щоб у час своєї жахливої смерті розуміти чиюсь темну, запаморочену душу й жаліти її - жаліти не з висоти свого вогнища, а з висоти майбутнього. Вислів став синонімом до крайньої наївності, що межує з тупістю. 

15. Та залишилися дзвінкими й гострими, як шабля, горді слова, які легенди приписують великим єретикам: Джордано Бруно (спалений на вогнищі інквізиції): "Краще достойна і героїчна смерть, ніж недостойний і підлий тріумф";         

Галілео Галілей (поставлений на коліна інквізицією, змушений відмовитися від визнання Коперникового вчення про рух Землі навколо Сонця) після зречення встає, тупає ногою і каже: "Все-таки вона крутиться!". У нашу мову ці слова ввійшли як формула твердої впевненості в чомусь. 

14. Полювання на відьом було поширене в часи середньовіччя. У наші часи вислів цей вживається як образна характеристика шпіономанії в сучасному капіталістичному світі: "... у п'ятдесяті роки, коли в Америці почалося  "полювання на відьом" і "апостол атомної бомби" Оппенгеймер був визнаний

неблагонадійним і запідозрений у зв'язках... із "червоними"... потрібна була мужність, щоб сказати: "Ні!" (В. Яворівський).                                      Відчаділи вогнища інквізиції, стали загальновживаними образними негативними оцінками чогось - і Торквемада, й аутодафе, й анафема. Та залишилися...