5. Про галстук  

4. До нас слово піонер прийшло через англійську мову вже з новими його значеннями. А далі так стали у нас називати й дітей, бо теж по-своєму були новаторами: вони створили першу у світі дитячу організацію юних ленінців, юних комуністів, "червоногалстучну республіку". 

3. Разом з французами-переселенцями слово піонер потрапило до Америки. Тут у нього з'явилося нове значення. Цим словом почали вже називати не воїна, а людину, яка освоювала нові землі, обробляла одвічно неорані лани, корчувала дикі пущі. Так слово піонер почало означати "першопроходець", "першовідкривач". Далі піонером почали називати також людину, яка створювала нову галузь науки, новий напрям у ній. У слова піонер з'явилося ще одне значення - "новатор" .

2. Слово піонер з'явилося значно раніше, ніж піонерська організація. У французькій мові це слово було вже давно, писалося воно майже так, як його пишемо ми (піоніер), а от вимовлялося інакше - піоньє. Означало воно "солдат інженерних військ". Ці військові частини йшли звичайно попереду й прокладали шлях армії. Ще раніше це слово у французів означало "піхотинець" ("піший" по-французьки піон). 

Тема "Про піонерський галстук і краватку" 1. Старше покоління знає, коли день народження піонерської організації: 19 травня 1922 року. Проте дитяча організація з'явилась раніше - у 1919 році, тільки звалася вона тоді "Юний комуніст". Та скоро дітей - членів цієї організації - почали все частіше називати юний піонер.   

 

8. Від слова громада було утворене слово громадянин. Так називають людину, коли говорять про те, у якій державі вона постійно живе: "Я - громадянин України". Ще так називають людину, яка вірно служить своїй Батьківщині, приймає всі болі й радощі країни близько до серця: "Поет Андрій Малишко був справжнім громадянином і воїном".     Словом громадянине так само, як і словом товаришу, звертаються до незнайомої людини.  

7. Слово громадянин з'явилося значно пізніше за слово товариш. Походить воно від слова громада, яке є в усіх слов'ян, хоч і не завжди з однаковим значенням. Крім "група людей", це ще "купа", "вогнище". В українській мові цим словом називають групу людей, яких об'єднує одне завдання або спільні інтереси. Є таке прислів'я: "Громада - великий чоловік". А це значить, що, коли в громаді всі однодумці, тоді вони діють як одна людина, але людина-велетень.  

6. У кінці минулого століття в слова товариш з'явилося нове значення. Цим словом почали звертатися до соратників, однодумців у боротьбі за визволення народів царської Росії від гніту й поневолення. Більшовики під час революції та громадянської війни товаришами звали своїх соратників, усіх тих, з ким разом боролися  за встановлення радянської влади.          Найновіше значення слова товариш виникло вже в радянські часи. Це слово ставили перед прізвищем людини: товариш Бойчук. Це також була форма звертання до наших співвітчизників: товаришу, передайте, будь ласка, на квиток.  

 

5. Цікаво, що товаришем - спільником, другом - почали пізніше називати не лише людину. Вірним товаришем для воїна була його зброя. Ось читаємо в Тараса Григоровича:                              Ой вигострю товариша,                                                                                                                             засуну в халяву,                                                                                                                                                  та піду шукати правди                                                                                                                                    і тієї слави.                                              А ще товаришем був вірний кінь козацький, а для селянина - ще й віл: "Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові..." (М. Коцюбинський, "Дорогою ціною").

 

4. Це ми говорили лише про одне слово - товар, забувши про еш. Разом товар еш означало "спільник у торгівлі". З цим значенням воно й було запозичене. Тільки цей "спільник у торгівлі" в ті часи не просто сидів поруч на базарі чи в лавці. Він зазнавав і невдач, і всіляких злигоднів - нападу розбійників, хвороб, загибелі коней, волів чи верблюдів. Такий товар-еш ставав справжнім другом, побратимом. Так у цього слова з'явилось друге значення - "близька людина, однодумець, друг". 

 

3. Слово товариш з'явилося на землях нашої держави пізніше, десь у IV столітті. Про походження цього слова розповідають так. Товариш було колись не одним, а двома словами: товар і іш або еш. Жили ці два слова в якійсь дуже давній тюркській мові. Слово товар означало "караван", "табун", могло означати ще "майно" - усе, чим можна було торгувати.

З цим значенням - "те, чим можна торгувати" - слово товар вживається в нашій мові й сьогодні. Є воно і в російській, і в білоруській мовах. Проте тільки в українській мові слово товар зберегло і своє старовинне значення - "велика рогата худоба". 
 

2. А тепер подивіться уважно на те, у якому порядку стоять у заголовку ці слова. Подивилися? Вони стоять саме в такому порядку, у якому з'явилися одне за одним у нашій мові.                                                     Слово друг дуже давнє. Воно є в мовах усіх слов'ян. Сліди його є і в інших, неслов'янських мовах, а корінь губиться в темряві віків. Від нього утворене було і старовинне слово дружина, яке означало в стародавній Русі збройний загін князя, який разом з ним і воював, і правив князівством.                                                                                     Сьогодні дружиною ми називаємо групу людей, загін, об'єднаний певною метою: піонерська дружина, дружина по охороні порядку.                                                                                   

 Дружиною по-українськи звуть ще одружених жінок їхні чоловіки. Раніше так називали і жінки своїх чоловіків. Тепер це слово в такому значенні вживається рідко. Ось воно у вірші Тараса Шевченка:                                                                                         Коли б мені крила, крила соколині,                                                                                                            Полетіла б я за милим, за дружиною. 

 

Тема "Друг. Товариш. Громадянин" 1. Подивіться уважно на ці три слова й подумайте, як їх можна поєднати попарно. Мабуть, так: друг і товариш, товариш і громадянин. А чому саме так? Тому, що ми називаємо другом, товаришем приятеля - того, хто з нами завжди поруч. З ним ми розмовляємо на "ти", ділимося своїми думками, ходимо разом, маємо спільні захоплення. Словами громадянине, товаришу ми звертаємося звичайно до людей незнайомих або малознайомих,  а в офіційній обстановці так звертаються до всіх...   

  
13. Папір сьогодні - наш великий друг. На ньому ми вчимося писати, з його допомогою довідуємося про все, що діялося  і діється у світі. На папері увічнено все те найкраще, найзнаменніше, чого досягло людство. На папері записані закони, за якими живе наша держава. 

12. Той папір, який ми знаємо і вживаємо, винайшов китаєць Цай Лунь ще в другому столітті нашої ери. Проте на європейські землі такий папір потрапив значно пізніше - в одинадцятому чи дванадцятому столітті. Коли папір з'явився на українських землях, сказати важко, бо через війни та пожежі мало старовинних документів, писаних на папері, збереглося. Найстаршому такому документові шістсот років. 

11. Написану на папірусі книгу не складають, а згортають у сувій. Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини. Слава папірусу в стародавньому світі ширилася. І сам папірус, і його назва мандрували з країни до країни, з мови в мову. Шлях цей нам уже знайомий від єгиптян до греків, від греків до римлян, а там до германців, французів, до нас.        А де й коли зявився наш, сучасний, який сьогодні роблять з деревини? 

 

10. А робилося це так. Товсту частину стебла тростини розрізали на 10-12 смужок. Смужки підсушували на сонці, а потім замочували у воді. Через добу їх витягали з води й відбивали дерев'яним молотком. Щоб смужки стали м'якими, гнучкими й прозорими, їх треба мочити і відбивати молотком тричі. Ще вологі смужки складають на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи находила на іншу.

Зверху цих смужок, тільки вже поперек, кладуть ще один ряд смужок. Усе це накривають шматком полотна. Це і є майбутній аркуш паперу-папірусу. Його кладуть під прес, час від часу замінюючи вологе сухим, аж поки аркуш не зробиться зовсім сухим.                                                                             

 Який же він, цей папірусний аркуш? Він має ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню...  

 

9. Дуже довго ніхто не міг повторити те, що свого часу робили єгиптяни. Таємниця виготовлення папірусу була втрачена. І лише в 1966 році цю таємницю розгадав єгипетський учений Хасан Рагаб (1911-2004). Після довгих і марних пошуків йому вдалося зробити справжній папірус, який нічим не відрізнявся від стародавнього. А головне - він його зробив такими ж знаряддями, які могли бути в руках єгипетських майстрів. 

  

8. Для Єгипту рослина ця була чужнкою: її завезли з тропічної Африки в ще давніші часи. Занесений спочатку в Єгипет, а потім у Палестину, папірус розрісся, величезні зарості його розповзлися не лише на берегах Нілу, а й по берегах інших річок та озер.   Цю рослину єгиптяни назвали папіур, тобто "річковий". Пристосовуючи чуже слово до своєї вимови, спершу греки, а потім римляни зробили з нього папірус.                                                                                                 Виходить, що ми з вами вимовляємо це слово майже так, як його вимовляли єгиптяни. Як же виготовляли з цієї рослини папір? Чи був він схожий на наш сучасний?

 

7. Ми в Єгипті. Сьогодні береги Нілу - це піщана пустеля Сахара. Але в ті віддалені часи, у які ми з вами потрапимо, на берегах Нілу росли ліси. Коли Ніл розливався, земля на його берегах перетворювалася на суцільні болота, там росли комиші, висока тростина. Тільки ця тростина зовсім не схожа на наше, скажімо, татарське зілля.

Ця тростина була дуже висока, вона сягала п'яти метрів, уявляєте? Стебло її завершувалося суцвіттям, схожим на нашу сучасну парасольку. Можете собі уявити, яке це було суцвіття, коли кожна "спиця" цієї "парасольки" сягала 50 сантиметрів завдовжки.  

 

 6. Слово папір прийшло до нас через польську мову з німецької і зустрічається в книжках, починаючи з XVI століття. Вимовлялося воно в усіх трьох мовах майже однаково: у німців - папір, у поляків - папієр, в українців папір. Німці взяли це слово з латинської мови (нею розмовляли в Стародавньому Римі; у середні віки в Європі нею писалися наукові праці). Римляни це слово, як і багато інших, узяли в греків, а греки - у єгиптян. Так ми дійшли до прабатьківщини слова папір і до рослини, яка звалась папірусом.  

5. А от слово папірус ми промовляємо значно рідше. Та й не всі знають точно, що це таке. Спочатку це було одне слово, але пізніше воно розділилося на два: залишився старий папірус і з'явився новий папір.  

 

4. Сьогодні в нашій мові живуть поряд два слова - папірус і папір. Тільки слава й популярність їх далеко не однакова. Слово папір відоме всім, ми його промовляємо чи не щодня, а то й щогодини: адже це й паперові пакети, і паперові гороші, й аркуші паперу, а якщо зарахувати сюди ще й вироби з паперу, то виявиться, що нас оточує паперове море (книжки, зошити, блокноти, газети, журнали, афіші...).  

 

3. Тепер ми зовсім інакше поставимося до такої приказки: "І на воловій шкурі не опишеш (того, що зі мною було за ці роки)". Той, хто ще не чув про пергамент, може подумати: "Що за нісенітниця!  Адже на шкурі вола взагалі не можна писати: вона вкрита шерстинками!" Але якщо хтось знає, що був колись такий папір - "пергамент", що робився він з телячої шкури, - усе стає зрозумілим. Значить, з цією людиною стільки всього трапилося, що на звичайному "телячому" пергаментному листку не запишеш, не поміститься, потрібна для цього величезна волова шкура. Видно, дуже давня ця приказка, походить, мабуть, із тих часів, коли звичного для нас паперу ще не було. 

2. Навіть після того як з'явився наш звичайний папір, порівняно дешевий, люди ще довго користувалися пергаментом, бо він був значно міцніший за папір  і не псувався так швидко, як сучасний.         На Україні пергаментом користувалися ще порівняно недавно - чориста років тому. На ньому тогочасні правителі писали важливі документи. Пергамент можна побачити в музеях, де зберігаються старовинні книги. 

 

Тема "Про пергамент, папірус і папір" 1. Ми вже згадували слово пергамент (коли говорили про олівці). Тепер розповімо його історію.                                                                                           

   На малоазійському узбережжі існувало колись Пергамське царство. Саме тут за двісті років до нашої ери почали виробляти цей дивний "папір". Телячі шкури мочили, старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на спеціальні рами й так сушили. Коли шкури висихали, їх знімали, акуратно обрізували - і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний "папір". На ньому було легко й зручно писати, але це було дуже відповідальне писання. Адже цей "папір" коштував надто дорого, на ньому не можна було писати абияк. За назвою місця, де його виготовляли й звідки вивозили, - Пергам - цей "папір" називали пергамен, пергамент. 

 

12. А тепер оглянімося ще раз навкруги. Усе, що нас оточує, - парти, дошка, карти, таблиці - давні добрі друзі, не лише наші. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожими речами під час навчання. Вони так, як і ми всі, сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктанти. Тому все, що оточує дітей у школі, заслуговує особливого ставлення - шанобливого й дружнього водночас. 

 

11. Давайте познайомимось ще з одним "римлянином". Це диктант. У латинській мові діктаре означало "говорити для записування". А записували перш за все накази, розпорядження. От і стало слово діктаре означати "розпоряджатися, наказувати". Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого - шкільний диктант, і страшного диктатора - людину, яка має необмежену владу.