5. Тепер ми з вами почнемо передавати естафетну паличку від одного виду спорту до іншого. Тільки спочатку давайте познайомимося з біографією, життєписом цієї естафетної палички.                                                                                  Що таке естафета сьогодні? Це - командні змагання з бігу, плавання або верхової їзди, у яких члени команди передають у наперед визначених місцях з рук до рук паличку, доки останній з команди не донесе її до фінішу. І самі змагання, і паличка, яку передають, звуться одним словом - естафета. Це так сьогодні. А раніше? 

 

 

4. Коли ми приходимо на стадіон дивитися якісь змагання, то спочатку шукаємо свій сектор, тобто свій "відрізок", бо латинське слово секаре означає "різати", "розрізати". А кожен стадіон "порізаний" на сектори проходами з верху до низу між рядами, які тягнуться навколо центру - зеленого поля стадіону.   

 

3. Звичайно спортом займаються на стадіонах - спеціальних спорудах для спортивних змагань. Це теж грецьке слово, але ви ні за що не здогадаєтесь, що воно означало спочатку. Утворене воно від слова стадія - це тогочасна міра довжини, але яка міра! Це відстань, яку людина проходить за дві хвилини, а проходить вона за цей час 125 кроків, приблизно 200 метрів. Історики вважають, що саме таку довжину мала площа в місті Олімпії. На цій площі відбувалися змагання з бігу. Стадіоном стародавні греки називали місце для змагань з бігу. Сьогодні це слово має значно ширше значення: адже на стадіоні змагаються не лише з бігу. 

 

2. Слово гімнастика сьогодні не так тісно пов'язується з начанням, як у ті далекі часи, коли школа щойно з'явилася. Тоді це був один з найважливіших шкільних предметів. Гімнастикою хлопчики в Стародавній Греції займалися зовсім без одягу. Назву свою вона одержала від слова гімнос, яке означало "голий", а слово гімназо означало "я роблю вправи". До нас слово гімнастика прийшло кружним шляхом: через латинську, а потім німецьку мови.   

 

Тема "Спорт, спорт, спорт!" 1. А звідки він - спорт? Колись дуже давно в старофранцузькій мові було слово деспортер, яке означало "відвертати (від роботи)". Потрапивши до англійської мови, воно скоротилося до сучасного спорт і почало означати не будь-яку розвагу, гру, яка відволікає людину від роботи, а поширені за тих часів види ігор. Це були кінні змагання, веслування, біг. Нове слово спорт з новим його значенням повернулось на батьківщину, у рідну французьку мову, а звідти пішло в інші мови, серед них і в українську. В італійській мові й досі живе "предок" слова спорт: це слово діспорто, яке означає "розвага".

 

   

 

10.   Є ще у нас і слово знамено. Походить воно від знати, як і слова знак, ознака. Вам уже доводилося, мабуть, читати (або бачити в кіно) про старовинні війська.                                                  Тоді кожна військова частина мала свій прапор - іншого кольору, з іншим написом чи малюнком. Це був знак цієї військофої частини, її ознака, її знамено. 

9. Прапор по-українськи ще й стяг, знамено, тільки слова ці вживаються рідше. Стяг - слово урочисте, небуденне, високе. Воно також здавна живе в нашій мові: уперше зустрічається в літописі одинадцятого століття. Наші предки запозичили його в скандінавських народів, де ним називали не сам прапор, а древко - спис, палицю, до яких чіпляли полотнище прапора.  

 

8. Тепер поговоримо про прапор. Майже всі слов'янські мови з дуже давніх часів мають це слово. Кажуть, що воно споріднене зі словом перо і означало колись "лечу" "рухаюсь". І в українській мові слово прапор (прапір) відоме давно. Є воно в наших старовинних піснях:                                                                                                     На могилі прапір устромили,                                                                

 Славу козацьку учинили.  

 

7. А було це так. У 1660 році в Париж прибув полк хорватської кавалерії (хорвати - це південні слов'яни; вони були громадяни однієї з республік Югославії). Ті давні хорвати-кавалеристи носили на шиї хустку. Цей спосіб носити хустку на шиї дуже сподобався французам, вони перейняли його. Хорватів французи звали кроати, а звідси вже зовсім близько і до французького краватте і до нашої краватки. Та не хорвати першими завязали собі хустку на шию. Їх носили ще легіонери - воїни Стародавнього Риму. Так що вашому галстуку - дві тисячі років. 

 

6. В українській мові галстук має ще одну назву. Це краватка. Воно свого часу було запозичене з французької мови в польську, а вже з польської мови - в українську. У французькій мові воно з'явилося, можна сказати, досить несподівано. 

 

5. Слово галстук з'явилося в Росії за часів Петра I, коли цар почав уводити європейський одяг. Вимовлялося це слово спочатку трохи інакше - галздук. Це тому, що воно було привезене з Голландії і означало "хустка на шию". У тогочасному російському словнику це слово пояснювали так: "Полотенце, которым шею обвивают и украшают". І справді, тодішній галстук скоріше нагадував невеликий шовковий рушник, яким обмотували шию. Такі галстуки ви можете побачити на старовинних портретах.        

4. До нас слово піонер прийшло через англійську мову вже з новими його значеннями. А далі так стали у нас називати й дітей, бо теж по-своєму були новаторами: вони створили першу у світі дитячу організацію юних ленінців, юних комуністів, "червоногалстучну республіку". 

3. Разом з французами-переселенцями слово піонер потрапило до Америки. Тут у нього з'явилося нове значення. Цим словом почали вже називати не воїна, а людину, яка освоювала нові землі, обробляла одвічно неорані лани, корчувала дикі пущі. Так слово піонер почало означати "першопроходець", "першовідкривач". Далі піонером почали називати також людину, яка створювала нову галузь науки, новий напрям у ній. У слова піонер з'явилося ще одне значення - "новатор" .

2. Слово піонер з'явилося значно раніше, ніж піонерська організація. У французькій мові це слово було вже давно, писалося воно майже так, як його пишемо ми (піоніер), а от вимовлялося інакше - піоньє. Означало воно "солдат інженерних військ". Ці військові частини йшли звичайно попереду й прокладали шлях армії. Ще раніше це слово у французів означало "піхотинець" ("піший" по-французьки піон). 

Тема "Про піонерський галстук і краватку" 1. Старше покоління знає, коли день народження піонерської організації: 19 травня 1922 року. Проте дитяча організація з'явилась раніше - у 1919 році, тільки звалася вона тоді "Юний комуніст". Та скоро дітей - членів цієї організації - почали все частіше називати юний піонер.   

 

8. Від слова громада було утворене слово громадянин. Так називають людину, коли говорять про те, у якій державі вона постійно живе: "Я - громадянин України". Ще так називають людину, яка вірно служить своїй Батьківщині, приймає всі болі й радощі країни близько до серця: "Поет Андрій Малишко був справжнім громадянином і воїном".     Словом громадянине так само, як і словом товаришу, звертаються до незнайомої людини.  

7. Слово громадянин з'явилося значно пізніше за слово товариш. Походить воно від слова громада, яке є в усіх слов'ян, хоч і не завжди з однаковим значенням. Крім "група людей", це ще "купа", "вогнище". В українській мові цим словом називають групу людей, яких об'єднує одне завдання або спільні інтереси. Є таке прислів'я: "Громада - великий чоловік". А це значить, що, коли в громаді всі однодумці, тоді вони діють як одна людина, але людина-велетень.  

6. У кінці минулого століття в слова товариш з'явилося нове значення. Цим словом почали звертатися до соратників, однодумців у боротьбі за визволення народів царської Росії від гніту й поневолення. Більшовики під час революції та громадянської війни товаришами звали своїх соратників, усіх тих, з ким разом боролися  за встановлення радянської влади.          Найновіше значення слова товариш виникло вже в радянські часи. Це слово ставили перед прізвищем людини: товариш Бойчук. Це також була форма звертання до наших співвітчизників: товаришу, передайте, будь ласка, на квиток.  

 

5. Цікаво, що товаришем - спільником, другом - почали пізніше називати не лише людину. Вірним товаришем для воїна була його зброя. Ось читаємо в Тараса Григоровича:                              Ой вигострю товариша,                                                                                                                             засуну в халяву,                                                                                                                                                  та піду шукати правди                                                                                                                                    і тієї слави.                                              А ще товаришем був вірний кінь козацький, а для селянина - ще й віл: "Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові..." (М. Коцюбинський, "Дорогою ціною").

 

4. Це ми говорили лише про одне слово - товар, забувши про еш. Разом товар еш означало "спільник у торгівлі". З цим значенням воно й було запозичене. Тільки цей "спільник у торгівлі" в ті часи не просто сидів поруч на базарі чи в лавці. Він зазнавав і невдач, і всіляких злигоднів - нападу розбійників, хвороб, загибелі коней, волів чи верблюдів. Такий товар-еш ставав справжнім другом, побратимом. Так у цього слова з'явилось друге значення - "близька людина, однодумець, друг". 

 

3. Слово товариш з'явилося на землях нашої держави пізніше, десь у IV столітті. Про походження цього слова розповідають так. Товариш було колись не одним, а двома словами: товар і іш або еш. Жили ці два слова в якійсь дуже давній тюркській мові. Слово товар означало "караван", "табун", могло означати ще "майно" - усе, чим можна було торгувати.

З цим значенням - "те, чим можна торгувати" - слово товар вживається в нашій мові й сьогодні. Є воно і в російській, і в білоруській мовах. Проте тільки в українській мові слово товар зберегло і своє старовинне значення - "велика рогата худоба". 
 

2. А тепер подивіться уважно на те, у якому порядку стоять у заголовку ці слова. Подивилися? Вони стоять саме в такому порядку, у якому з'явилися одне за одним у нашій мові.                                                     Слово друг дуже давнє. Воно є в мовах усіх слов'ян. Сліди його є і в інших, неслов'янських мовах, а корінь губиться в темряві віків. Від нього утворене було і старовинне слово дружина, яке означало в стародавній Русі збройний загін князя, який разом з ним і воював, і правив князівством.                                                                                     Сьогодні дружиною ми називаємо групу людей, загін, об'єднаний певною метою: піонерська дружина, дружина по охороні порядку.                                                                                   

 Дружиною по-українськи звуть ще одружених жінок їхні чоловіки. Раніше так називали і жінки своїх чоловіків. Тепер це слово в такому значенні вживається рідко. Ось воно у вірші Тараса Шевченка:                                                                                         Коли б мені крила, крила соколині,                                                                                                            Полетіла б я за милим, за дружиною. 

 

Тема "Друг. Товариш. Громадянин" 1. Подивіться уважно на ці три слова й подумайте, як їх можна поєднати попарно. Мабуть, так: друг і товариш, товариш і громадянин. А чому саме так? Тому, що ми називаємо другом, товаришем приятеля - того, хто з нами завжди поруч. З ним ми розмовляємо на "ти", ділимося своїми думками, ходимо разом, маємо спільні захоплення. Словами громадянине, товаришу ми звертаємося звичайно до людей незнайомих або малознайомих,  а в офіційній обстановці так звертаються до всіх...   

  
13. Папір сьогодні - наш великий друг. На ньому ми вчимося писати, з його допомогою довідуємося про все, що діялося  і діється у світі. На папері увічнено все те найкраще, найзнаменніше, чого досягло людство. На папері записані закони, за якими живе наша держава. 

12. Той папір, який ми знаємо і вживаємо, винайшов китаєць Цай Лунь ще в другому столітті нашої ери. Проте на європейські землі такий папір потрапив значно пізніше - в одинадцятому чи дванадцятому столітті. Коли папір з'явився на українських землях, сказати важко, бо через війни та пожежі мало старовинних документів, писаних на папері, збереглося. Найстаршому такому документові шістсот років. 

11. Написану на папірусі книгу не складають, а згортають у сувій. Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини. Слава папірусу в стародавньому світі ширилася. І сам папірус, і його назва мандрували з країни до країни, з мови в мову. Шлях цей нам уже знайомий від єгиптян до греків, від греків до римлян, а там до германців, французів, до нас.        А де й коли зявився наш, сучасний, який сьогодні роблять з деревини? 

 

10. А робилося це так. Товсту частину стебла тростини розрізали на 10-12 смужок. Смужки підсушували на сонці, а потім замочували у воді. Через добу їх витягали з води й відбивали дерев'яним молотком. Щоб смужки стали м'якими, гнучкими й прозорими, їх треба мочити і відбивати молотком тричі. Ще вологі смужки складають на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи находила на іншу.

Зверху цих смужок, тільки вже поперек, кладуть ще один ряд смужок. Усе це накривають шматком полотна. Це і є майбутній аркуш паперу-папірусу. Його кладуть під прес, час від часу замінюючи вологе сухим, аж поки аркуш не зробиться зовсім сухим.                                                                             

 Який же він, цей папірусний аркуш? Він має ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню...