3. Так, він смішний і жалюгідний, але в той же час він добрий, людяний, благородний, а ще старий і не дуже здоровий. Тому він і викликає до себе досить суперчливі почуття - з нього хочеться сміятися, і водночас його жаль; він жалюгідний і в чомусь величний; він помирає, а нам його шкода до сліз, хоча б, здавалося, життя його нікому не потрібне.               

      Пройшло з часу написання роману чотири століття. Скільки популярних свого часу книжок забулося, скільки письменницьких імен навіки проковтнула ріка забуття Лета, а Дон-Кіхот живий і  досі, лицар печального образу (як називає напів жартома і напів співчутливо його автор) усе ще не лише з нами, але й серед нас.