6. Крилаті слова Святослава у творах українських письменників.

"... Слова "Не осоромимо землі руської" ми згадували в грізні роки Великої Вітчизняної війни" (О. Довженко).                                    

"...Спасибі, що допомогли. Тепер ми за півмісяця пустимо лінію. - За десять днів, Гавриленко. Ляжемо кістьми, а пустимо" (М. Зарудний).                                                                                                 "Ні, як ви відносно тієї історичної фрази, що мертві сраму не ймуть?" (Ю. Мельничук). 

5. Крізь літописні рядки чуються нам і дзвони на сполох, і крики воїнів, і шум бою, і заклики воєначальників стояти на смерть: "Вже нам нікуди дітися, волею чи неволею треба стати всупротив; та не осоромимо ж землі Руської, а ляжемо кістьми, мертві сорому бо не ймуть, коли ж побіжимо - сором нам буде..." Це слова київського князя Святослава, із якими звернувся він до свого війська перед жорстоким боєм із величезним військом візантійського імператора. Майже кожне слово цього звернення стало крилатим. 

 

4. Слова варяги, запросити варягів, приходьте княжити стали крилатими. Вони вживаються у переносному значенні, коли йдеться про сторонніх людей, яких запрошують керувати або доручають відповідальну справу. Найчастіше такі вислови жартівливі або іронічні: "Кінематограф любить варягів. Гладеньких багато, а сюди дай кострубатих пришельців з гострим оком, зі свіжим поглядом" (О. Гончар).

3. Літописи містять, крім відомостей про справжні історичні події, ще й цілий ряд легенд. Такою, наприклад, виявилася розповідь про трьох братів-варягів - Рюрика, Синеуса й Трувора, - яких начебто було запрошено князювати на Русі десь у IX ст. ("Земля наша велика й багата, а порядку в ній нема, ідіть же князювати і володіти нами", - нібито сказали посли варягам). 

2. А писав літописець за традицією свого часу: простими реченнями, нанизуючи їх за допомогою сполучника і : "Прогнали варягів за море, і не дали їм данини, і почали самі собою володіти, і не було в них правди, і встав рід на рід, і були в них усобиці, і воювати почали між собою". Виділений вислів став крилати: ним образно позначають війни, міжнародні ускладнення й сутички: 

  Хто підіймає рід на рід                                                                                                                               І племена на племена?                                                                                                                                Чий бог - це торг, чий храм - війна?    (М. Рильський)

  

Крилатий вислів "Мати городів руських"                1. Літописи... Старовинні рукописні книги, писані й переписувані в монастирях і при дворах князів.    Історичні  книги далеких епох - одинадцяте, дванадцяте століття... Записи в них велися за роками (за літами), звідси й назва їх. Занотовувалися події з життя свого народу і сусідніх, а найперше - війни, походи, битви...   

Про манеру викладу - урочисту, небагатослівну й дитинно-просту - може свідчити хоча б таке речення: "Сів Олег княжити в Києві і каже: це буде мати городам руським" ("Повість временних літ"). Цю урочисту назву Києва - колиски трьох братніх народів - ми вживаємо й сьогодні:   

   Уклін тобі, високе місто Кия,                                                                                                                    Чолом тобі, правмати руських міст. (С. Зінчук) 

10. З "Тисячі і одної ночі" походить і вислів каліф на час (на годину). Так зветься одна з казок. Каліф (монарх) Гарун аль Ращид любив ходити вулицями Багдада переодягненим і розмовляти з людьми. Одного разу він зустрів юнака, який відкрив йому свою заповітну мрію: хоч на один день стати каліфом. Гарун аль Рашид зрадів можливості розважитися, підсипав юнакові до вина снотворного й велів перенести його в палац, а там виконувати всі його накази.

Хлопець прокидається в палаці, нічого не розуміє, усього боїться, та потроху звикає до того, що він - каліф. А вночі його сонного переносять додому. Наступного дня, коли він прокидається, вирішує, що це йому приснилось.                              Ці слова одначають тимчасовість чийогось панування:             На час каліфи в нашій хаті                                                                                                                       Зламать хотіли юнь весни.   (В. Сосюра)