Крилатий вислів "Лебідь з Ейвону"                                                 1. Лебедем з Ейвону називають Уїльяма Шекспіра (1564-1616) - англійського драматурга, п'єси якого стали зразком художнього розкриття характеру в дії для письменників багатьох поколінь. Доля людини, велич і падіння людського духу, особисте і громадське, трагічне і комічне - усе це вмістилося в його безсмертній спадщині.

Про його п'єси Й.-В. Гете говорив, що вони нагадують годинники - тільки годинники кришталеві. Вони йдуть, виконують своє призначення - показують час, але водночас нам видно ті колеса й пружини, які примушують їх цей час показувати. Про Шекспіра склалася ціла бібліотека літератури. Ще Л. М. Толстой свого часу відзначав, що про нього написано одинадцять тисяч томів.

16. Ян Гус (натхненник гуситських війн) бачить, як якась старенька бабуся дбайливо підкидає поліно в його вогнище і, жаліючи її, а не себе, каже: "О свята простота!" Якою ж треба бути людиною, щоб у час своєї жахливої смерті розуміти чиюсь темну, запаморочену душу й жаліти її - жаліти не з висоти свого вогнища, а з висоти майбутнього. Вислів став синонімом до крайньої наївності, що межує з тупістю. 

15. Та залишилися дзвінкими й гострими, як шабля, горді слова, які легенди приписують великим єретикам: Джордано Бруно (спалений на вогнищі інквізиції): "Краще достойна і героїчна смерть, ніж недостойний і підлий тріумф";         

Галілео Галілей (поставлений на коліна інквізицією, змушений відмовитися від визнання Коперникового вчення про рух Землі навколо Сонця) після зречення встає, тупає ногою і каже: "Все-таки вона крутиться!". У нашу мову ці слова ввійшли як формула твердої впевненості в чомусь. 

14. Полювання на відьом було поширене в часи середньовіччя. У наші часи вислів цей вживається як образна характеристика шпіономанії в сучасному капіталістичному світі: "... у п'ятдесяті роки, коли в Америці почалося  "полювання на відьом" і "апостол атомної бомби" Оппенгеймер був визнаний

неблагонадійним і запідозрений у зв'язках... із "червоними"... потрібна була мужність, щоб сказати: "Ні!" (В. Яворівський).                                      Відчаділи вогнища інквізиції, стали загальновживаними образними негативними оцінками чогось - і Торквемада, й аутодафе, й анафема. Та залишилися...

   

13. У наші часи слово єретик також уживається, але на позначення людини, яка виступає проти якихось канонів і догм, а єрессю - погляди цієї людини: "Він ортодокс, він бореться проти єресї. Єресь чи новаторство? У всі віки боялися єресі. І ми боїмося?" (П. Загребельний).

                                                            Спалювали на вогнищах інквізиції, крім єретиків, ще й відьом. Відьма - слово слов'янське, є в багатьох слов'янських мовах. У давньоруській мові було слово вѢдь, яке означало особливі знання, чаклунство; звідси "відьма" - та, що знає щось невідоме іншим, а значить - знається з "нечистою силою".

12. В українській побутовій мові збереглося це слово у формі анАхтема (як відомо, звук "ф" не зустрічається в корінних українських словах, а лише в запозичених; народне пристосування до рідної вимови іншомовних слів і дало Химу - з Євфімії, Теклю - із Фекли, Хведора - із Федора й анахтнму - з анафеми). Вживалося як лайка, наприклад: "Один наш зайдиголова до району поліз... та заблудив, анахтема" (Остап  Вишня).

                                                                Інквізиція боролася з єретиками, з єрессю. Офіційно - це релігійні течії, ворожі християнській церкві в тих країнах, де ця церква була панівною. А насправді єресі були релігійним вираженням настроїв якоїсь опозиційної групи або революційних мас до освячуваного церквою політичного ладу в країні.

                                                                                                         

11. Жахливе слово аутодафЕ, правда? Але дійшовши до нас, воно набуло здатності вживатися в досить неоднакових ситуаціях, як-от у заголовку газетної статті: "Аутодафе для шкіргалантереї", де йшлося про спалення сумок.                                                                     

Православна церква з інакомислячими розправлялась, піддаючи їх анАфемі (прокляттю). Це було відлучення від церкви, виключення з церковної общини та публічне прокляття. Так розправлялися з представниками науки, з передовою революційною думкою. У Росії, наприклад, були відлучені від церкви й піддані анафемі вожді народних повстань (С. Разін, О. Пугачов), письменники (Л. М. Толстой) та ін.