"Синє, як терен", "Очі чорні, як терен", "Чорні очі, як терночок, а брівоньки , як шнурочок". Маються на увазі насамперед дівочі очі. І дівчина одна он про що мріє:
      Урвала собі чорного терну
      Та приложила к своїм оченькам:
       Коби ж у мене такії очі,
      Годила би-м ся та й паничеві.
  Це найбільш поширені і найчастіш уживані постійні народні порівняння.
  Але чи не найуславленіший, знаний як художній образ, він за славнозвісною піснею "Цвіте терен, цвіте терен", що ось уже який час з покоління в покоління звучить так емоційно вражаюче. Туга й печаль дівчини, що її миленький поїхав "іншої шукати", зворушує, бере в полон до щему душу однаково юну і старечу, розчулює її:
   Цвіте терен, цвіте терен,           
Листя опадає;
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
Що ж то за життя без любові? І що ж то за спокій без любові? Але нехай уже й так, аніж нерозділене кохання чи зрада. І поки буде так, глибоко, до щему, до сліз розчулюватиме нас оця пісня про терен.