15.5. - В українській мові, Михайле Івановичу, є ще слово будівничий. Воно може означати робітника-будівельника, архітектора, керівника будівельних робіт; у переносному значенні - творця, засновника. Наприклад, у поета Андрія Малишка є такі рядки: "... І на Ленінськім мудрім обличчі ми впізнали надію свою, молодого життя будівничі, у труді, у бажанні, в бою".                                                                                                          - Мені вже не хочеться вас турбувати, але, може, ви розповісте мені про слово з тим самим коренем, що й будівельник.                                                                                            - Будь ласка, часу в нас багато, і мене це зовсім не обтяжує. Із задоволенням розповім. Яке слово вас цікавить?                                  - Будинок. Будинок колгоспника чи дім колгоспика? 

15.4. - З радістю стану вам у пригоді, - мовив Петро Васильович.   - От скажіть, як знати, коли російське слово строитель буде по-українському будівельник, а коли будівник?  

  - У цьому не дуже важко розібратись, - відповів учитель. І пояснив: - Будівельник - це людина, яка має будівельну спеціальність: муляр, штукатур, маляр, інженер-будівельник. А будівник - поняття ширше. Серед будівників, наприклад, зрошувального каналу чи гідроелектростанції - не тільки робітники-будівельники, а й представники інших професій.

Рахівник, кухар, перукар - не будівельники, а будівники гідроелектростанції.                             Слово будівник уживається ще й у переносному значенні й означає "творець". Наприклад, будівники нового життя.  

15.3. - О, тут справа складніша, ніж здається на перший погляд. Деякі слова справді можуть вживатися з будь-яким із двох прикметників - громадський і громадянський, - але словосполучення з ними матимуть різні значення. Якщо йдеться про діяльність людини як громадянина, уживається слово громадянський - громадянський обов'язок. Коли ж мовиться про обовязок людини щодо колективу, то буде громадський (громадський обов'язок). Наприклад: "Захист Батьківщини - громадянський обов'язок кожного члена суспільства", "Староста нашого класу сумлінно виконував свої громадські обов'язки".                                                                             

 Михайло Іванович уважно слухав.                                                       - Дякую за пояснення, - сказав він. - Ви знаєте, я читаю по-українськи, у мене дома чимала бібліотечка: у на у Москві є спеціальний магазин української книжки. Але сьогодні мені просто пощастило - я вас поспитаю про те, чого не знаю...

15.2. Слово громадський утворене від давнього слова громада, тобто товариство. Саме слово громада в цьому значенні майже забулося, а от прикметник громадський лишився. Сьогодні громадські організації - це різні добровільні товариства. 

      Петро Васильович навів приклади: громадське доручення, громадські розповсюджувачі преси.                                                     Михайло Іванович попросив пояснити значення й слова громадянський.                                                                                         - Громадянський, - сказав учитель, - це прикметник, утворений від іменника громадянин. А це може означати і підданий якоїсь держави, і свідомий член суспільства. Громадянський - отже, той, що стосується громадянина. Наприклад: громадянські права, громадянська війна, громадянська свідомість.

  - Скажіть, будь ласка, - нетерпляче мовив Михайло Іванович, - то як же правильно сказати: громадянський обов'язок, чи громадський обов'язок? По-моєму, можна так і так...

Маленькі оповідання. "Будівельник"                                                 15.1. У затишному купе швидкого поїзда сидять двоє: Михайло Іванович, токар відомого на всю країну автозаводу імені Лихачова, та Петро Васильович, учитель із Харківщини. Михайло Іванович, як виявилося, народився в Харкові, а потім батька його перевели на роботу до Москви, і з ним переїхала вся родина.         

Михайло Іванович розповідає про якусь дуже давню дорожню пригоду:                                                             - Я тоді був громадянським інспектором.                                           - Громадським, - обережно підказує йому Петро Васильович.       - А ви поправляйте мене, поправляйте, - просить Михайло Іванович. - Отже, громадський, а коли громадянський? 

14.2. Поки учні збиралися, Іван Григорович пояснив Тані, що в літературній мові практично вживаються обидва слова, але глава сприймається як засталіле і виступає тільки в урочистому або іронічному плані.                                        - Як у Шевченка, пам'ятаєш?

    Хотілося б зогнать оскому

      На коронованих главах...                                                                                                                            У переносому значенні  теж можна вживати і те й те слово, але часом людині важко вибрати одне з них. Як правильно сказати: голова чи глава делегації, глава чи голова уряду, голова чи глава сім'ї?                                                                                                         

Насамперед  треба пам'ятати, що слово голова означає офіційно обраного або призначеного: голова колгоспу, голова зборів, голова виборчої дільниці, голова екзаменаційної комісії. А слово глава здебільшого вживають тоді, коли йдеться про особу, що стоїть на чолі якогось угруповання, громадського руху, науковї течії: глава делегації, глава наукової школи. Проте слово глава може бути вжите і щодо офіційної особи, коли її посади не називають повністю, наприклад: глава уряду, але Голова Ради Міністрів. У сім'ї - глава, а не голова.                                                  - Отже, товаришу глава делегації, щоб у вас був порядок.              - Єсть! - усміхнулася Галя.                        

 Маленькі оповідання. "Глава делегації"                                     

   14.1. Під час  весняних канікул учні однієї з київських шкіл споряджали до своїх сільських друзів делегацію. Збирався їхати з ними й Іван Григорович, класний керівник.

   - Та що ви, Іване Григоровичу, нам не довіряєте? Ми впораємося й самі, - запевнили п'ятикласники. Учитель завжди прагнув, щоб його вихованці були самостійними, і погодився.         - Треба тільки обрати старшого. І щоб усі його слухалися.             - Давайте, так би мовити, головою делегації оберемо Галю, - запропонувала Таня. - Вона ціле літо в цьому селі відпочивала, усіх там знає, і її знають... 

    - Не має нічого проти, - сказав Іван Григорович. - Тільки вона називатиметься не головою, а главою делегації.                        - Пробачте, - зашарілася Таня.                      - Нічого, нічого, - кивнув учитель.            - Але ти повинна правильно вживати це слово...