6. А ще є рахунок на дюжини, на пари.                                                Слово дюжина - латинське, означає воно 12. Рахували на дюжини дрібні предмети: гудзики, яйця, білизну та інше.                     Пара - теж латинське слово. Пар означало "рівний, однаковий". У нас воно означає "два" і вживається, коли рахують так звані парні , тобто рівні, однакові предмети: рукавички, панчохи, взуття, сережки, погони тощо. 

5. Коли ви чуєте двадцять (два десятки), тридцять (три десятки), п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, подумаєте, мабуть: "Люди завжди рахувалт на десятки, бо починали рахувати колись дуже давно на пальцях, а пальців якраз "десяток".               А що ж тоді таке "за тридев'ять земель", "у тридев'ятому царстві"? А це означає, що колись люди рахували не лише на десятки. Ми вже зустрілися з рахунком на сорОки, а тепер з рахунком на "90". 

 

4. Ви, може, знаєте про те, що раніше і наші предки казали чотиридесят(е), а вже пізніше почали говорити сорок. Чотири десятки шкурок соболя або білки потрібно було для того, щоб пошити сорОк - старовинний хутряний одяг. Спочатку словом сорок рахували тільки шкурки, але поступовоце слово зовсім витіснило довжелезне "чотиридесяте".

3. Назви десяти цифр у всіх слов'ян дуже схожі, їх можна пізнати, коли говорить чех, поляк, болгарин, серб, українець, росіянин, білорус. А от назви великих чисел різняться помітно, бо з'являлися пізніше, і кожен народ виробляв свої найменування. Ми кажемо, наприклад, двадцять п'ять, а чехи п'ять і двадцять, ми кажемо сорок, а поляки - чтердзесці (чотири десятки).  

 

2. Шлях слова цифра до нас був таким: арабське слово сіфр потрапило в середні віки в латинську мову, а з неї -  в італійську. Тут воно вже вимовлялось як ціфра. Далі були німецька мова, у якій казали ціфер, а вже поляки, ми, росіяни й білоруси мають цифру.                                                                                                         А тепер увага: як думаєте, що означало в арабів слово сіфр? Те саме, що воно означає сьогодні в англійській мові, - "нуль" , "пустота". Так що, виявляється, європеці запозичили в арабів лише слово, а значення в нього вклали своє. 

Тема "Про цифри та числа" 1. Учитель запитав учня: "Скільки буде, якщо поділити 8 навпіл?" Учень відповів: "Це залежить від того, як ділити. Якщо ділити впоперек, то буде два нулі. Якщо ділити вздовж, то буде дві трійки".                                                         А тепер спробуйте-но відповісти на таке питання: "Що ділив цей учень: цифру чи, може, число?" Здогадалися? Правильно, він ділив цифру - написання числа, а не саме число вісім. Цифр є всього десять: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0. Ними можна записати будь-яке число. Чисел є безмежна кількість, а записуємо ми їх з допомогою цих десяти цифр.  

 

5. Слово буки - слов'янська назва літери "б" - нагадує одне дуже знайоме слово - буква. Чи вони не родичі, часом? І чиї вони, ці слова? Слово буки прийшло до нас від германців. Означало воно в них і "букове дерево", і "дощечка з бука, на якій писали", і "літера, вирізана на буковому брусочку". У нас слово буки спочатку було лише назвою літери "б", а пізніше буква - назвою будь-якої літери.                                   Є ще таке слово - "буквально", тобто "точно", "буква до букви", "як сказано, так і є". Коли хтось каже: "Я змок буквально до нитки", то це значить, що на ньому сухого рубчика немає. А коли хтось каже: "Я буквально скам'янів від жаху", то це вже далеко не "буквально"!  

 

4. Називати букви "повними іменами", щоб їх легко було запам'ятовувати, почали не стародавні греки. Першими були фінікійці - беручкі й винахідливі сусіди греків. Перша літера їхньої абетки скидалася на голову бика. От і назвали вони її алеф - "бик". Друга літера нагадувала будиночок. Вони назвали її бет - "дім".                                                                                                        Греки свою абетку запозичили у фінікійців. Узяли вони й назви перших двох літер, хоч і не знали значення слів алеф і бет. Пізніше ці назви трохи змінилися, от і вийшли з алеф - альфа, з  бет - бета, віта.  

 

3. У Стародавній Греції дві перші літери  мали назву альфа і бета. Пізніше греки почали вимовляти другу літеру як в і називати її віта. А ще пізніше альфа і віта, склавшись, дали алфавіт.    У слов'ян колись дві перші літери звалися аз і буки. Звідси -  азбука.                            

2. Абетка - а-бе-тка, а що таке "а", "бе"? Це перші дві літери, саме так ми їх вимовляємо: а, бе, ве, ге... А чому не а, б, в, г? Бо так вимовляти важко, незручно. От спробуйте замість бе, ве, пе, ге, де підряд вимовити: б, в, п, г. д. Кожного разу доводиться повітря набирати в груди, а потім виштовхувати його з себе разом із буквою. Тому люди здавна почали придумувати для букв назви, щоб їх легше було запам'ятовувати й вимовляти.     

Тема "Аз, буки і букви" 1. Із чого починається навчання? Кажуть, що навчання починають "з азів". А що це таке? "Аз" - це назва першої букви абетки - букви "а".                                                Абетка, азбука, алфавіт... Знайомі слова, правда? Означають вони те саме: це літери, поставлені в певному усталеному порядку. А навіщо тоді аж три різні назви, коли це те саме? Але ж назви не однакові, тому треба до них придивитися уважніше.  

 

13. А ще в класі є таблиці. Це теж члени вельми старої і шанованої родини. "Предок" у ній - латинське слова табула - означало "дошка", "список", "таблиця". У нас живуть два члени цієї родини: старенька тітонька таблиця (вона живе в нас уже понад двісті років) і молода її племінниця - табло. Це слово з'явилося в нас порівняно недавно. Ним називають сигнальний щит, на якому можна бачити хід змагань і їх результат.                           Тепер ви знаєте, звідки прийшли предмети, які нас оточують у школі, і які слова і звідкіля ці предмети принесли з собою.   

  

12. У  слова карта теж досить велика родина: карта, картина, хартія і навіть картуз (головний убір). Слово карта є в італійській мові. Означає воно там "папір". Ще раніше, у латинській мові, було слово хартес. Ним називали аркуш паперу. Тепер, знаючи "предка", ми можемо легко встановити "родинні" зв'язки: карти робляться з аркушів паперу, хартія - документ, написаний на папері, картина - це був спочатку "тонкий красивий папір", а вже пізніше - те, що на ньому намальовано. А картуз? Попервах це був паперовий мішечок з порохом чи патронами, а далі - головний убір з бавовняної тканини. 

 
11. Цікаво, що це грецьке слово ми запозичали двічі. Колись дуже давно це слово прийшло до нас як дошка, а вдруге ми запозичили його зовсім недавно. Так з'явився в нас диск для метання і дискобол - людина, яка займається цим видом спорту. Є ще й диск в автоматичній зброї. Які це далекі речі: дошка, на якій мама ріже хліб, - і диск автомата! А назви обох предметів - рідні сестри, тільки одна старша, друга - молодша. 

  

10. Уявіть собі, що навіть ім'я класної дошки - і те мандрівне. Українське слово дошка й російське доска походять від грецького слова діскос. Це слово в греків означало і "металевий круг, диск" - знаряддя для метання, кидання, і "підставка, піднос для їжі". Далі це слово йшло вже знайомим нам шляхом. У германців воно означало спочатку "блюдо", а пізніше - "стіл". Від них це слово потрапило до слов'ян. Але в наших предків уже було слово "стіл", тому слово дошка стало позначати древ'яний кружок або квадрат, на якому різали та подавали м'ясо й хліб.    

 

9. Тільки-но ми почнемо уважніше придивлятися до усіх цих звичних предметів, як давні знайомці стають дивними незнайомцями. Он лежить крейда - тиха, біла, непомітна. А вона не зовсім крейда, вона - крета, а ще точніше - глина з острова Крит. Давним-давно римляни вивозили цю білу глину з острова Крит для своїх будівель, називаючи її при цьому крета, тобто "кретянка","жителька Крети" - острова Крит, по-нашому. 

    Пізніше таку ж глину знайшли в себе германці. Назву для цієї глини вони взяли в римлян, трохи переробивши її. Спершу це була кріда, креда, а згодом - крайде. Від германців слово примандрувало до нас. 

 

8. Та ось нарешті й рідна парта. Може, хоч вона виявиться своєю, не чужинкою? Ні, вона теж чужинка, мандрівниця. Розповідають, що давніше учні сиділи на довгих лавах біля столу. Та ось їх розділили, розсадили по два: апарт - "збоку, окремо". Слово це є і в німецькій, і у французькій мові.                                                             Та чужинкою парта була колись, а сьогодні вона своя, рідна, - з усіма її подряпинами і кляксами. Ой! А клякса ж теж чужинка, німкеня!                                                                                                      ... Класна дошка. Крейда. Карта на стіні. Таблиці. таке все знайоме, звичне, нічого цікавого. А як придивитись уважніше? 

 

7. Нарешті, ми з вами проминули шкільний вестибюль, і коридором дійшли до вашого класу. Коли ви кажете "мій клас", то це в одному випадку класна кімната, в іншому - учні вашого класу. Але обов'язки слова клас на цьому не закінчуються. Адже ми знаємо ще робітничий клас, клас рослин, клас морських і річкових суден, клас вагонів і кают та багато іншого. І все це велике гіллясте дерево значень слова клас виросло з одного кореня - з латинського слова класіс - "розряд", "група".                         А тепер спробуємо відповісти на питання: "Що від чого пішло?" Учнів почали звати класом, бо вони вчаться у класній кімнаті? А, може, класну кімнату так назвали тому, що в ній учиться 3-А чи 4-В клас? Подумали? Готові? Правильно. На першому місці клас - "група учнів", а вже від них - класна кімната, у якій учаться ці діти.     

6. Мабуть, найрідше з усіх цих слів у нас можна почути англійське слово хол. Хол - це просторе приміщення, велика кімната в житловому будинку чи у квартирі, але в цій кімнаті ніхто не живе, це "нічия" кімната. Звичайно, це перша кімната, у яку відчиняються вхідні двері і двері інших кімнат. У холі можна почекати на когось, відпочити. Найчастіше холи бувають у санаторіях, у готелях, у клубах. 

 

5. Ну, а вестибюль? У школі це перше приміщення, з якого розходяться на всі боки коридори й піднімаються сходи на другий поверх. У звичайних житлових будинках вестибюлі - великі приміщення одразу ж при вході - бувають рідко. Слово це латинське, означало воно "вхід", а от називали цим словом давні римляни щось зовсім інше, ніж ми. У римлян це була відкрита галерея перед входом до будинку - дах, підтримуваний кількома колонами. Значить, вестибюль був спочатку "за порогом", надворі, а тепер він переступив поріг і увійшов у приміщення.