7. Коробочка - "... одна з тих матушок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, витрати..., а в той же час набирають потрохи грошенят у домоткані мішечки, розміщені по ящиках комодів". Її ім'я стало синонімом людини, яка живе дріб'язковими, нікчемними інтересами.

Галерею "мертвих душ" з портретів-образів, створених класиками дожовтневої літератури, можна розширити до повної панорами Російської імперії. 

6. Про Плюшкіна сказано в статті "Скупий рицар". 

5. Собакевич - грубий, неотесаний поміщик, уособлення впертості, незграбності, грубої сили, куркульської жадібності.            Дуже влучно використав цей - тоді ще аж надто живий - образ В. І. Ленін у праці "Розвиток капіталізму в Росії": "... погрозливо гарчить чорносотенець Собакевич".

 Не потьмянів цей образ і в наш час, живе в тому ж авторському наповненні (уособлення грубої сили), тільки от зустрітися може і далеко за межами батьківщини: "Будь ласка: мчаться тут містери добрі й недобрі, білі, чорні, старі, молоді. Правдиві, брехливі. Сучасні донкіхоти й, може, сучасні собакевичі" (О. Гончар).

 А ось це слово вжито як образний синонім до незграбності: "Столів, на яких можна монтувати портальні крани або садити важкі бомбардувальники, я теж не люблю, як і контейнероподібних шаф і таких інших дерев'яних собакевичів" (М. Білкун). 

4. Манілов - сентиментальний і безплідний мрійник, людина солодковвічлива і запобіглива до нудоти. Маніловщина - пуста балаканина, безпідставне фантазування, пасивно-благодушне світосприймання: "Звичайно, було б наївною маніловщиною твердити, ніби в наш час усі читачі однаково добре розуміють поезію і автора "Сонячних кларнетів" сприймають з такою ж легкістю, як і Степана Олійника" (Ю. Івакін).

  

3. Чичиков - рицар копійки, зовні "порядна і достойна людина", "приємна людина", а насправді шахрай, аферист.                                 Власне, Чичиков - головний герой твору - є втіленням тієї людської пошлості, хижацтва, моральної порожнечі, цинізму (чого варта сама ідея - купувати мертві душі), які породжувалися суспільством користі, угодництва, загального обману.

Ім'я його служить синонімом до поняття "благопристойний аферист": "Або в цього Поцілуйка розум догори ногами перекинувся, або він збирає для чогось мертві душі. Новий Чичиков  та й годі" (М. Стельмах).

  

2. За свідченням дослідника Ю. Добина, дядько М. В. Гоголя, дрібний поміщик з Полтавщини, змушений був купувати "мнртві душі", бо йому не дозволили тримати гуральню. Можливо, цей факт і був поштовхом до виникнення вислову. 

 Герой поеми Чичиков скуповував у поміщиків померлих селян - мертві "ревізькі душі" - ніби для переселення в Херсонську губернію (розрахунок його грунтувався на тому, що до наступного перепису померлі селяни вважалися живими).         

                               Проте зараз мертвими душами можна з повним правом назвати саме галерею героїв поеми.  

Крилатий вислів "Мертві душі"                             1. Давно вже відійшли в минуле, стали історією "ревізькі душі" і їх власники, а живе не лише в літературній класиці, а й у загальнонародній мові цілий ряд "особистостей" - тепер уже образів-узагальнень: Чичиков, рицар копійки, Манілов, маніловщина, Собакевич, Коробочка, держиморда, унтер Пришибєєв, Угрюм-Бурчеєв, Калитка та інші.                                   

Цікава історія назви поеми М. В. Гоголя - "Мертві душі". Зустрічається вона чи не вперше в листі Гоголя до Пушкіна, з якого можна судити, що вислів був знайомий Пушкіну і, видно, прозвучав у мові двох письменників.