4.

Відійшла в минуле й майже забулася така школа, як бурса. У Західній Європі так звалися гуртожитки для бідних студентів при середньовічних університетах. Бурси утримувалися частково на кошти університетів, а частково на кошти, які збирали студенти серед багатих мешканців міст. Слово бурса походить з латинської мови; там воно означало "волова шкіра", "гаманець зі шкіри". Так от, цей гаманець (скоріше гаман, бо він був великий) прибивали на дверях бурс, щоб багаті міщани клали туди свої пожертвування. 

3.  Дві назви - гімназія і гімнастика - мають спільного "предка". Слово гімназія у нас сьогодні - історизм: воно називає той тип середньої школи, який з'явився в Росії за Петра I й проіснував до Жовтневої революції

(тепер знову є в Україні і в Охтирці також), а от слово гімнастика - сучасне, широковживане слово. Походять обидва слова від грецького гімнос - "голий" (гімнастикою тоді займалися без одягу; гімназо - "я роблю вправи"). 

 

2. Наша середньовічна школа теж була багатоступеневою: спочатку елементарна школа, потім - граматична, далі - школа риторів. Училися тут також лише діти привілейованих верств. У Київській Русі перші школи з'явилися в кінці X ст.

 Тема "Школа, школярі, учителі"

1. ..."Учися, серденько, колис                                                                                                        з нас будуть люди," - ти сказала.                                      

                                    Т. Шевченко                                                                                                       

  Слово школа є в усіх слов'янських мовах; було воно ще в давньоруській мові (перший запис датується 1388 р.). У давньогрецькій мові було слово схоле, від якого походить і наше школа, от тільки буквальне значення його в греків було іншим: спочатку "затримка", потім "заняття у вільний час", далі "читання"; а вже пізніше - "лекція", сучасне - "школа". 

З'явилися там школи десь у VI ст. до н. е., училися в них хлопчики з вільних родин. Спочатку вони відвідували школу, де навчали читати, писати й рахувати, потім школу, де їх навчали співів, музики, поезії, ще пізніше, в інших школах, здійснювалося фізичне виховання й загартування: тут готували майбутніх воїнів. Усі ці школи були приватними. 

                     Охтирська загальноосвітня школа I-III ступенів №5 імені Р. К. Рапія

8. Мабуть, саме тому новий головний убір для бійців Червоної Армії спочатку дістав назву богатирки. Першим богатирку наділи червоноармійці Вознесенська. Та ось у кінці 1920 р. прогриміла слава командарма Першої Кінної Семена Михайловича Будьонного.

Звитяжні кіннотники в гостроверхих шоломах з червоними зірками наганяли страх на ворогів. Тоді й назвали богатирку будьонівкою, і ця назва закріпилася за нею. Не меркне слава героїв громадянської війни, безсмертні їх імена; разом із ними пішла в безсмертя і будьонівка.

7.  В ескізах, поданих художниками на конкурс, за основу головного убору більшість узяла форму давньоруського богатирського шолома - шишака. Ось що розповідає про шоломи письменник В. Чивіліхін: "Руський шолом - на відміну від плосковерхих чи овальних західних і заокруглених східних, основу яких складав

дерев'яний каркас, - був з давніх-давен скоріше начебто конічним, з нього зісковзувала шабля чи меч противника, і цей шолом набагато пізніше взяв В. Васнецов як праобраз червоноармійського шолома".

 6. Та скільки б ми не перебирали в пам'яті назв головних уборів, є серед них одна, яка викликає в людей старшого покоління особливе - шанобливе, трепетне - ставлення. Це будьонівка.                 Ось як розповідають її історію. У травні 1918 р. Народний Комісаріат у військових справах оголосив конкурс на кращу військову форму для Червоної Армії. У положенні про конкурс говорилося, що цей одяг має повністю відрізнятися від старого обмундирування, він повинен бути спортивно строгим, але водночас і вишуканим у своїй демократичній простоті, за стилем він повинен відповідати духові народної творчості.