6. Ну, а слово цукор - давнє, недавнє? Дуже давнє. Воно з'явилося в давньоіндійській мові, у середньоіндійській (палі мові) писалося sakkhara, звучало приблизно як шаккара; означало спочатку просто "пісок", а потім "цукор-пісок". Звідси воно перейшло в Персію - разом з цукром - під назвою шекер.

Виробляли його тоді, як відомо, із цукрової тростини й торгували ним уже по всій Аравії - під назвою суккар. Від арабів воно потрапило і в північну Африку, і на південь Іспанії. З Іспанії слово й товар перебралися в Сицілію, де вже італійці назвали його цуккеро. Десь у XII ст. слово було запозичене німцями, які на той час жваво спілкувалися з італійцями. Від німців слово потрапило до поляків (цукєр), а вже від поляків запозили свій цукор ми. 

 5. Саме слово сіль дуже давнє: воно простежується в багатьох індоєвропейських мовах. У ті давні часи, про які ми говоримо, у мові було одне цікаве слово, яке реконструюється як sold ( корінь sol   і суфікс  -d ). Спочатку воно означало "з сіллю", "солоний", а потім ширше -

"приправлений", далі - "смачний", а далі почало звужувати своє значення. Це значення можна було б передати сьогодні так: "той, що має смак цукру, містить у собі цукор", тобто солодкий. Це дає нам підстави твердити, що такі далекі, часто навіть протиставлювані за значенням слова, як солодкий і солоний, розвинулися з одного дуже давнього кореня.

4. У парі з хлібом завжди ходила сіль. Не тільки в тому значенні, яке ви зараз пригадали: "зустрічати хлібом-сіллю", "подякувати за хліб, за сіль", бо це вже традиційне їх уживання, до того ж образне, узагальнене. Але й у своєму прямому, предметному значенні вони теж ішли поряд.

Ось свідчення істориків. На нашій, переважно степовій за рельєфом місцевості, люди жили в основному за рахунок скотарства. Тому харчувалися вони переважно м'ясом і молоком, сіль ще не була їм вкрай необхідною. Не було ще й слова, яке б позначало це поняття. Потреба в солі з'являється тільки тоді, коли люди почали переходити на рослинну їжу.

 
3. Розпочнемо відновлювати свої сили з хліба, адже "хліб - усьому голова". Таке тепле, пахуче, м'яке слово, знайоме з раннього дитинства кожному з нас, а водночас - таке таємниче! Є воно лише в слов'янських мовах і було колись у готській (гляйф) і давньонімецькій (хлейб).

Ці народи, як відомо, колись були нашими сусідами в Наддніпрянщині та на Повіслі. Проте, як свідчать дослідники, слов'янський звук [ х ] ніколи не відповідав германському [ х ]; в обох мовах для цього слова немає відповідного кореня.

Тому вважається найвірогіднішим, що і слов'яни, і готи, і германці запозичили це слово з якоїсь ще більш давньої і ще більш таємничої мови, сліди якої, може, й вичерпуються цим словом.

 2. Як відомо, їжа - це засіб відновлення сил людини, своєрідна їхня реставрація. У слова реставрація, до речі, є близький родич, який прямо стосується теми нашої розмови. Це - ресторан. Дивіться: латинське слово рестаураціо означає "відновлення, відбудова". Ресторан - це та ж реставрація, яка пройшла через французьку мову (restaurant), і, мабуть, польську, поки дійшла до нас. Ще за часів Пушкіна, як свідчать записи того часу, говорили "отобедать в ресторации". Останнє слово - начебто місток між реставрацією і рестораном, правда ж?

Нова тема про їжу та напої

1. Дощику, дощику,                                       

   Зварю тобі борщику                                      

      У новому горщику...                                             

                            Народна пісня                                                                                                                                      Їжа, їда, їстівне, їсти, наїдки... Ці слова ми чуємо з ранку до вечора, а от слово харчі - з тим же значенням - уживається значно рідше.  А був час, коли це слово за частотою вживання стояло чи не на першому місці. 

Свідчення тому - художня література XIX ст.: наймалися пасти худобу, глядіти дітей, полоти город до багатіїв - за харч; в оплату строкових на буряках в економіях  входили харчі - як правило, погані; про дітей казали: "Яке воно слабеньке, немічне, мабуть, захарчоване" (ми б сказали, що в дитини авітаміноз або дистрофія).

Походить слово з арабської мови (харадж), де означало "прибутки; хатні витрати; витрати на утримання родини", є воно і в турецькій мові. У сучасній українській мові зафіксоване і в однині (харч) і в множині (харчі), позначаючи те, що споживають, їдять і п'ють; їстівні припаси, їжу.

   

48.   І закінчу розділ про гроші, грошові знаки, грошові операції словами старовинної козацької пісні:                                                  Ой умру я, моя мати, ой умру,                                                        Зроби ж мені, моя мати, з кедроньки труну.                                    Нехай мене не ховають ні попи, ні дяки,                                        Нехай мене поховають запорозькі козаки.                                      Бо ті попи, бо ті дяки за гроші поб'ються...

 

        З яким презирством це сказано, правда? Не варті того гроші, щоб через них за чуби братися, як не варті доброго слова люди, які з грошей зробили собі ідола й моляться на нього. (Згадайте п'єсу Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" і Калитку!).

 Є в нашому житті цінності, значно дорожчі за карбованці.