6. Яким же було перше, справжнє ім'я  ведмедя? Кажуть, що воно звучало приблизно як орктос. Як же встановлювалося це ім'я? Як правило, у мовах однієї родини найдавніші назви бувають спорідненими, лише з часом, через певні звукові зміни, закономірні для кожної мови,

ці колись споріднені назви дедалі більше й більше розходяться у своєму звучанні. Щоб установити первісне ім'я ведмедя, треба було дослідити, як він звався в мовах нашої індоєвропейської родини...

 5. Ім'я  Ягве  було встановлене лише в XIX ст. Був час, коли і в Європі деякі народи підкорялися законам табу. У першу чергу це стосувалося імені найбільшого постраху людей, які жили в лісистій смузі Європи, - імені ведмедя. Вважалося, що несправжнє, умовне ім'я не має тієї сили, яку мало справжнє.

Так найнебезпечніші звірі діставали несправжні назви. З часом це несправжнє ім'я ставало єдиним, справжнє забувалося, виникала потреба давати "ворогові" нове ім'я. У ведмедя, наприклад, і сьогодні є їх цілий ряд: ведмідь, хазяїн, звір, клишоногий, вуйко та інші.

 4. Колись люди думали, що ім'я будь-якої істоти пов'язане з нею якимись таємничими й чудодійними путами. Вони вважали, що ім'я - невіддільна частина істоти чи предмета, до того ж, можливо, найсуттєвіша.

Так, у греків жорстоких богинь кари та помсти гриній називали другим, пом'якшеним і обережним іменем - евменіди, тобто "прихильні". У стародавніх євреїв "справжнє" ім'я бога Ягве теж було заборонене, бога називали то перекручено Ієгова,  то Саваоф, Адонай. 

 

3. Слово табу привіз із острова Тонга в Європу англійський мореплавець Джеймс Кук. Табу поширювалося не лише на слова, а й на окремі звуки. Так, у чукчів раніше жінки не мали права вимовляти звук р; треба було в словах з р заміняти його іншим звуком. Існувало табу й на певні дії: в одних племен не можна було дивитися на батька, коли він їсть, в інших - доторкатися до какаду. Як могло виникнути це дивне й для нас незрозуміле явище?

 

2.  Є таке слово - табу. Це релігійна заборона під загрозою тяжких покарань від богів, або від злих духів, або від людей вимовляти певні слова. Слово походить з полінезійських, тихоокеанських мов, де цей звичай існує подекуди й нині (зберігається він де-не-де в Африці, Австралії, Південній Америці). Слово табу  складене з двох полінезійських слів: та - "відмічати", "відзначати" і пу -"священний", разом слово означає "заборонений, недоторканий"... 

  "Звірі наших лісів" - нова тема для ознайомлення.

1. У дитячому фольклорі ведмеді добродушні та зовсім не страшні. Такими ж вони видаються на арені цирку й у зоопарку. А більше ми з вами ніде їх ніде не бачимо. А уявіть собі зустріч неозброєної людини зі справжнім сильним,

диким, голодним і лютим звіром. Б-р-р... краще й не згадувати. От-от! Саме так і вважали наші предки - "краще не згадувати", "не при хаті згадуючи", "не проти ночі згадуючи"...

 

12. Здавалося б, уже хто-хто, але кіт ота киця, що йшла по водицю та й упала у криницю, не може бути чимось чужим,  привізним. Та все ж кіт - чужинець, гість із далеких країв. Наша домашня кішка походить не від європейської дикої кішки, а від єгипетської (нубійської), так званої буланої кішки.

Мабуть, перші свійські коти були в слов'янських країнах великою дивиною. Вони привезли з собою й ім'я, яке походить з народної латини. Там каттус означало "дика кішка". В інших народів Європи теж немає власного найменування цієї тварини - усі назви запозичені.

До речі, кішка належить до "солідної" родини: лев, тигр, леопард, рись, гепард - її родичі. Крім кішки, з усієї родини вдалося приручити лише гепарда: із ним полювали на антилоп.