47. Надзвичайно строкатий склад назв міст у Криму: Алушта виникла на місці давньогрецького укріплення Алустон, побудованого у VI ст.; 
 

 Феодосія - у перекладі з грецької мови "Божі дари" - теж грецьке поселення; місто дістало назву завдяки вигідному географічному положенню та родючості навколишніх земель.
   Євпаторія названа на честь

понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (II ст. до н. е.), який володів частиною території півострова. 
  


 І тут же назва зовсім іншого походження - Бахчисарай, складена з двох татарських слів: бахчі - "сад", сарай - палац. 
   У центрі міста височить палац, побудований у 1519 році, оспіваний О. . Пушкіним.

 

46. На території сучасного Криму колись жили скіфи і таври - про це є свідчення в Геродота, датоване V ст. до н. е. За даними розкопок у їх культурі було багато спільних рис. 

   У III ст. до н. е. на півострові з'явилась скіфська держава, столиця якої - Неаполь Скіфський - була розташована на місці сучасного Сімферополя. 
    Півострів у ті далекі часи за за найменуванням його жителів - скіфського племені таврів - звали Тавром, Таврікою, Таврідою. 
    
У першій половині  XIII ст. півострів захопили кочовики; столицею стало місто Солхат, яке завойовники перейменували на Кирим, Крим (тюркське -"рів", "вал"). 

Як свідчать історичні дані, це були укріплення на місці сучасного Перекопу (сучасна назва "Перекоп" - це слов'янський варіант тюркського "кирим"- рів) . 

 
З часом назва Крим поширилася на весь півострів. Панування татарських феодалів тривало тут до кінця XVIII ст.

45. Ось у назві міста свій слід залишили давні грецькі мандрівники-мореплавці. Це Ялта.
   Греки називали її  Яліта - "берегова", "прибережна" (від грецького ялос - "берег").
    За легендою, так назвали поселення знесилені мореплавці, які після довгих поневірянь по морю, нарешті, побачили землю і висадилися тут. Вони заснували поселення, за яким і закріпилося це перше їх, найзаповітніше слово - "берег!" 
    Як рибальське поселення Джаліта (у цій назві відбилася тюркоосновна вимова) воно вперше згадується у 1169 році.

 

 
44. Є ще один трохи загадковий і досить цікавий слід минулого у двох схожих назвах міст - це Балаклава в Криму й  Балаклія на Харківщині. 
    Кримська  Балаклава - по-турецькому зовсім прозора назва: балик - "риба", балаклава - "рибний садок, рибниця". 

 

 Але Харківська  Балаклія  стоїть у маловодному степу, на річці Балаклійці, яка влітку може пересихати до дна, - і раптом "рибна річка"! Видно, відтоді, коли називали і річку, й поселення, багато чого змінилося: помінявся склад населення, змінився характер ландшафту і водний режим річки, яка колись, можливо, і була багатою на рибу.

 

43. У назві міста Канів непрозора основа слова. А от у назві міста Черкаси основа начебто і знайома (черкеси), але виникає питання: "Звідки тут узялися черкеси?" 
    Як свідчать літописи, поселення виникло в останній третині XIII ст. у складі Київського князівства. Довгий час слово черкаси прочитували як давньоруське черньаси - "чорні аси", "чорні клобуки". 

 

        Найновіші дослідження дають підстави говорити, що

йдеться тут усе ж про черкесів (їх ще звали черкизи, черкиси, а також касоги, адиги), які брали участь у походах Київських і Чернігівських князів проти спільних ворогів - половців і печенігів.
    Є трохи інша думка: назва походить, безсумнівно, від черкесів, проте зовсім не обов'язково самі черкеси тут мали б з'явитися; це могли бути руські люди, пише етимолог М. Фасмер, які перебували певний час на Кавказі.

 
 Схоже на назву міста слово чаркас - є в осетинській мові; означає воно "орел".

 

42. Важко віддає свої таємниці й стародавній Канів , який уперше згадується в 1144 році. 
    Дослідники висувають кілька гіпотез. Канів може бути пристосованим до української вимови тюркським словом, яке означало "ханський перевіз". 

 
    Народні перекази пов'язують назву міста з хижим птахом з родини яструбових, якого звуть каня. 
    Оскільки в слові Канів є суфікс належності -ів, назва може походити від чоловічого імені Кань (пестливе від Канімир чи Каніслав).

 

41. Знову про Бердичів. 
     Як свідчать історики, берендеї  1097 року уклали угоду з печенігами, а в 1105 році їх перемогли половці, жорстоко розправившись із ними. Згадки про берендичів зникають зі сторінок літопису  десь у XIII ст. 

 

     Місто вперше згадується у 1546 році як Бердичев або Беричиков. У записах XVIII ст. можна зустріти і Берендичев. Ось що пише з цього приводу відомий письменник Леонід Успенський: " Важко прихилитися до однієї з думок, а ім'я-пам'ятка дражнить нас своєю неповною ясністю... Але скільки у світі могильних плит, скільки загадкових папірусів, таємничих дощечок "ронга-ронга" теж 
чекають ще свого пояснення й прочитання... 
    
Мені особисто хотілося б, щоб Бердичів був з "берендича". Тоді б він зв'язався з казковими "берендеями", правда, дуже мало схожими на своїх далеких південних і азіатських тезок".