1. СЛОВО ПРО СЛОВО.

    Основнимии одиницями мови є звук (фонема), морфема, слово, словосполучення, речення. А яке місце та роль їх у нашій мові? Чи несуть, скажімо, якесь значення окремо взяті звуки або морфеми? Ні: хоч би скільки ми їх вимовляли (наприклад, [а], [л], [к], [с]), вони нічого не "скажуть". Тільки відповідно поєднавшись, ці звуки назвуть приміщення, у якому навчаються, тобто утворять слово клас. 

      Так само нічого не позначатимуть ізольовані морфеми, скажімо, корінь -вч-, суфікси -и- та -в, префікс ви-. Лише утворивши слово, вони назвуть дію, виконану особою чоловічої статі в минулому - вивчив. 
     А чи бувають речення без слів? Звичайно, ні. Тож слово займає центральне місце серед одиниць мови.

    Слово - основна одиниця лексики й центральна структурно-семантична одиниця мови.

         Рідна мова - то невичерпне багатство нашого народу. І чим пильніше заглиблюємося у слово, чим більше заглиблюємося у мову, тим краще пізнаємо свій народ - його історію, звичаї, побут, споконвічні мрії та прагнення, його духовний світ.

   
     У безмежній скарбниці слів коштовними самоцвітами сяють власні назви. Багато з них прийшло до нас із прадавніх часів, інші народилися недавно. За звуками кожної з цих назв прихована таємниця її походження і життя в нашій мові. Тож пориньмо у світ власних назв, де познайомимося ближче з одними й задумаємося над звуковим складом, значенням і походженням інших.
         Бажаю усім моїм читачам зростати інтелектуально та збагачуватися духовно. 
   Любіть свою рідну мову.

Урок 33. Твір-роздум (3)
           До вашої уваги  твір з елементами роздуму на основі життєвого досвіду.

                               Незабутня зустріч
     Важкі часи лихоліття. Окупований фашистами, але нездоланний Київ продовжував боротьбу.
     Серед військовополонених Сирецького концтабору був і дванадцятилітній Льоня Ніколаєв. Неодноразово він пробирався вночі до ворожого продовольчого складу й приносив знесиленим воїнам продукти. Та одного разу фашисти спіймали відважного хлопчика.
     Льоню били довго й нещадно, а потім придумали страшну кару. Нелюди розрізали йому руку, посипали рану сіллю й прив'язали до стовпа на майдані. А потім оголосили в'язням: хто підійде та допоможе, буде повішений.

     Довго кричав Льоня від страшного болю. Сіль роз'їдала рану, і він час від часу втрачав свідомість. Якось отямившись після нетривалого забуття, хлопчик побачив перед собою виснaженого юнака.
- Тримайся, хлопче. Я зараз промию тобі рану, - прошепотів той.
- Вас же повісять. Не треба.
- Вовків боятися - у ліс не ходити, - посміхнувся в'язень.
     За кілька хвилин юнак промив рану, перев'язав її  і непомітно зник. Уже пізніше хлопчик дізнався, що звали його рятівника Федір Завертанний, але так більше й не бачив його.
    А Льоню фашисти вранці знову перевели в барак...

  Минуло п'ятдесят років. Слідопити м. Бровари Київської області вирішили розшукати героїв описаної історії. І цей день настав.
- Сьогодні у нас в гостях колишній в'язень Сирецького концтабору, нині передовий екскаваторник столиці України Леонід Михайлович Ніколаєв, - оголосив ведучий зльоту.
     Бурхливими оплесками зустрічають присутні в залі високого, міцного чоловіка.
- Усе життя я намагався знайти свого рятівника, - почав схвильовано Леонід Михайлович. - Це була мужня, добра людина. Шкода, що так і не довелося нам зустрітися.
- Шановний Леоніде Михайловичу, - звернувся до нього хлопчик-ведучий. - Слідопитам нашого міста після багаторічного пошуку вдалося знайти Федора Завертанного. Федоре Степановичу, вийдіть , будь ласка, на сцену.
     Описати це словами неможливо. Двоє літніх людей, обійнявшись, стояли на сцені й не приховували сліз. Сліз радості і вдячності.                

     Не менш схвильованими були й слідопити. Вони теж раділи незвичайній зустрічі. Саме зараз хлопчики й дівчатка особливо гостро відчули важливість своєї роботи.
     І нехай пошук - справа забарна, копітка. Але заради того, щоб допомогти людям зустрітися через десятиліття, варто ним займатися! (Із газети)

    

Урок 33. Твір-роздум (2)
            Отже, перед вами уривок з оповідання Василя Земляка "Льодохід" як зразок роздуму.

 
     Хто не любить дивитися льодохід? Кому він не подобається?.. Коли дізнаємося, що крига рушила, усі поспішаємо до річки. Бо є щось незвичайне в льодоході! Кожна, навіть маленька крижинка в безперервному русі, кожній знаходиться тут робота.
     Однак, милуючись льодоходом, чи не думаємо ми більше про його шкоду, ніж про його користь? Він, мовляв, зносить мости, руйнує греблі, трощить млини, нерідко відбирає серед нас надто необережних...

     ...Але ось однієї весни, як плин річки перепинила новозбудована гребля, льодоходу на ній не було. Крига розтанула, як мовиться, на корню. І річкою запанував якийсь смуток, байдужість до життя. Її береги осувалися, її дно покрилося баговинними і смердючими водоростями, вода стала гнила, каламутна. Річці нікуди було поспішати, вона мовби помирала, і ніхто не міг їй допомогти.
І зрозуміли тоді всі, що рікам необхідний плин, необхідні льодоходи так само, як і людям.

 

      До біса нехай ламаються старезні мости та млини, нехай руйнуються старі греблі! Зате не буде байдужості до життя, бо все, що пережило льодохід, обновлюється.

Урок 32. Твір-роздум (1)
     

     Якщо розповідь є відповіддю на питання, що, де й коли відбувалося, що робили персонаж чи персонажі, а опис відповідає на питання, яким є той чи інший предмет, то роздум - це розгорнута відповідь на питання, чому ця подія або явище відбулися, чому хто-небудь учинив саме так, а не інакше, чому ми бачимо предмет таким, а не іншим тощо.
     У висловлюванні цього типу мовлення є  т е з а - частина, яка містить думку, котру треба довести, і є  д о в е д е н н я - аргументуюча частина (відповідно - вступ і основна частина). Може бути й третя частина, що містить в и с н о в о к,  наголошує на думці, висунутій у тезі та доведеній в основній частині.
 

   Формулюючи у вступі тезу, автор тим самим намагається привернути увагу до того питання, яке буде розглядати. Хоча досить оригінальною є побудова твору, коли висновок із роздуму над якимось явищем випливає непомітно, наче всупереч сподіванням автора, а від того він стає ще більш переконливим.
      Завтра проаналізуємо оповідання В.Земляка "Льодохід", звернувши увагу на композиційні елементи роздуму.

Урок 31. Твір-розповідь (6)
            Інколи деякі ознаки оповідання названого жанру можуть бути менш виражені, якщо, на думку автора, сама розповідь доповідача виразно розкриває основну думку. Як, наприклад, у цьому уривку.

        Перед урочистою лінійкою випускників Марійка розповіла мені: "Я не пам'ятаю, коли, з якого віку я почала працювати. Скільки себе пам'ятаю, - завжди працюю. Це було дуже давно. Мабуть, тоді мені було років сім. Батько сказав мені: "Посади ось ці три саджанці винограду". Я добре вміла це робити.

 
Викопала ямки, залила їх водою, посадила. А корінців не вмочила в глиняний розчин. Пам'ятаю: подумалось: вони ж будуть зариті землею, хто дізнається - мочені корінці в глиняному розчині чи ні. Посадила, полила. Батько ввечері питає: - а корінці  вмочила в глиняний розчин? Ніколи в житті - ні до цього, ні після цього - я не обманювала, а тоді сказала неправду. Звичайно, батько зразу ж побачив обман. Він не сказав ні слова, а тільки глянув мені в очі пильно-пильно. Зітхнув

якось важко, немов хто поклав йому тяжку ношу. Відкопав мої саджанці, намочив у відрі глини... А я стояла й дивилась... І лице моє горіло від сорому. Закінчивши роботу, батько сказав: "Можна обманути когось, а себе ніколи не обманеш".                                                                                       (В.О.Сухомлинський.)

Урок 30. Твір-розповідь (5)
     До вашої уваги зразок розповіді на основі почутого.
  

                        Виховання у праці
        Одного разу на батьківських зборах зайшла мова про виховання в дітей честі, намагання все зробити своїми силами. "Розкажіть, шановна Маріє Михайлівно, - звернувся до однієї матері класний керівник, - ...розкажіть, хай усі батьки послухають, як ви виховуєте своїх дітей. Як ви відточуєте в їхніх душах ось цю дорогоцінну рису".                   Мати усміхнулась, розповіла:

- Ніколи нам з чоловіком виховувати своїх дітей. День у день ми на роботі: чоловік на тваринницькій фермі, а я - і в полі, і на току, де тільки треба, там і працюю влітку, а взимку разом із чоловіком - теж на фермі. А вони з бабусями дома. А закон у сім'ї в нас такий: як тільки дитя на ноги зіп'ялося, - працюй. І не тільки для себе, а й для людей. І на людей дивися людськими очима... Це непорушний закон. А виховувати нам ніколи. Хай про виховання розповідає той, хто ніде не працює, сидить із дитиною, та ще й воює з нею за двійки, як я чула не раз. 
   

    І нам, учителям і батькам, стало ясно: те, про що мати говрить як рпро відсутність виховання , це і є справжнє виховання.
        У чому він полягає - той непорушний закон, про який говорила мати?
        У глибокому благородстві, красі людських взаємин.
 (За В.Сухомлинським.)

     Очевидно, ви легко помітили в даному висловленні характерні риси твору на основі почутого: є обрамлення, передано особливості поведінки й мовлення оповідача, у закінченні автор робить висновки  на основі почутого, ще раз підкреслює свою думку сказаного.