5. Не прислухавшись до застережень Лаокоона, троянці внесли величезного коня в місто, хоч для цього довелося проламати міську стіну. Жрець Лаокоон і два його сини були задавлені двома страхітливими зміями (боги Олімпу вирішили знищити Трою, а Лаокоон, виходить, виступив проти їх волі).   

  Смерть Лаокоона була улюбленою темою античних скульпторів. Так, у Ватиканському музеї зберігається римська копія скульптурної групи, вирізьбленої греками з Родосу - Агесандром, Полідором і Атендором, яка зображує смерть Лаокоона та його синів. Не раз згадують Лаокоона і в художній літературі, наприклад:              Мов Лаокоон серед змій,                                                                                                                            Так люд увесь в тих путах в'ється...  (І. Франко)

  

4. Якщо Пегас - це все ж таки кінь, хоч і з крилами, то троянський кінь - це вже зовсім дивовижна сутність, яка лише віддалено схожа на коня, та ще й збудована з дерева.                          Міф твердить, що за порадою хитромудрого Одіссея греки, які вже десятий рік без жодного успіху утримували Трою. збудували цього коня, а в середині його заховали кілька воїнів. Решта грецького війська відпливла на своїх кораблях, начебто знявши облогу. Троянці повірили словам полоненого Сінона, який сказав, що володіння конем зробить Трою неприступною.     

 Жрець Лаокоон не повірив грекам, начебто сказавши повторювані й сьогодні слова: "Боюся данайців, навіть коли вони приносять дарунки". Вислів цей  - у переносному вживанні - застерігає від зайвої довірливості.   

3. Міф про Пегаса пізніше був пов'язаний з музами; так Пегас став конем поетів. Тому осідлати Пегаса - значить стати поетом. У нашій мові згадки про Пегаса, як правило, жартівливі або іронічні:                                                                                             Я музу кличу не такую:                                                                                                                              Веселу, гарну, молодую, -                                                                                                                           Старих нехай брика Пегас. (І. Коляревський)                                                                                                "Пародії  писати нікому, а замучені Пегаси з ліричних стаєнь та безіменне тягло, закріплене за прозаїками і драматургами, гине від непосильних иеревантажень на вивезенні гноївки... Розпрягайте, хлопці, коні! Не мучте марно скотину!" (З газети).

   

2. Герой Беллорофонт був смертною людиною, а не богом. Проте він намірявся зрівнятися з богами з допомогою все того ж Пегаса - намагався злетіти на гору Олімп, де жили лише безсмертні боги. Розгніваний Зевс примусив Пегаса скинути з себе Беллерофонта, який упав на землю й розбився. Вважалося, що після смерті Беллорофонта Зевс забрав Пегаса на небо і зробив його сузір'ям. 

Крилатий вислів "Пів царства за коня!

1. Отож порозмовляємо про славетних коней. Найбільшої слави у віках з усіх казкових коней набув Пегас. Він начебто народився з тулуба вбитої Персеєм Медузи горгони, піднявся на Олімп і там носив Зевсу громи і блискавки. За Пегасом "закріплено" кілька героїчних вчинків. Так, коли гора Гелікон почала рости до небес, Пегас вдарив копитом, гора повернулася на землю, а від удару Пегасового копита забило джерело Гіпокрена; вода цього джерела начебто дає поетичне натхнення. 

Пегас носив на собі міфічного героя Беллерофонта і допоміг йому здобути перемогу в бою з триклятою вогнедишною Химерою.  

8. Покоління "батьків" і покоління "синів" - продовжувачів їх справи - це вічна естафета. І не ворожість, не нігілізм, а взаємна повага і взаєморозуміння повинні панувати і між батьками й синами - і між їх поколіннями. 

 Як добре пасують сюди слова О. С. Пушкіна:                                   Здравствуй, племя младое, незнакомое! не я                                                                                                  Увижу твой могучий поздний возраст...                                                                                          Вони також стали крилатими:                                                              Схиливсь мій син біля віконця...                                                                                                                  Учися, плем'я молоде!                                                                                                                                Почавсь урок...                                                                                           Земля - до Сонця,                                                                                           А людство - в майбуття іде.   (І. Нехода)

    

7. Духовний зв'язок батька і сина - борців за спільну справу - у трагічні хвилини життя з великою силою описаний у повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" (1842), у розділі, де розповідається про страту Остапа: "И упал он силою и воскликнул в душевной немощи: "Батько! где ты? Слышишь ли ты?" - "Слышу!" - раздалось среди всеобщей тишины, а весь миллион народа в одно время вздрогнул".

Ось приклад вживання: 

Кров точили пани, кров - червоні корали!                                                                                                Аж народ застогнав, як в Остапові дні:                                                                                                   Чи ти чуєш нас, батьку?  (О. Гаврилюк)