8. Вислів Ave, Caesar... - як останній вигук того, хто помирає, часто цитувався і цитується сьогодні. У ті часи, коли латинь була розмовною мовою освічених людей, він наводився по-латинськи, наприклад: "Сплять колії, спить Гонта, розтерзаний оскаженілим панством, десь брязкотить кайданами останній гетьман волі, а запорожці, утерши мазку, кладуть чубаті голови на берегах Дунаю. Ave, imperator, morituri te salutant! Morituri te salutant... Приречені тебе вітають..." (В. Шевчук). 

7. Не дивно, отже, що грізні повстання рабів і гладіаторів потрясали основи імперії. Ім'я вождя одного з найгрізніших повстань римських рабів - Спартака - стало символом боротьби за волю всіх пригноблених у пізніші часи.                                             Коли під час Першої світової війни в Німеччині Карл Лібкнехт і Роза Люксембург створили революційну організацію, вони назвали її "Союз Спартака" (згодом із цього Союзу виросла Компартія Німеччини). Найпопулярніші спортивні змагання в нас у країні на честь Спартака звуться спартакіадами.  

6. Чому Цезар? Спочатку Цезар (Caesar- Кесар) було ім'ям однієї з  родин патриціанського роду Юліїв; у часи імперії цим ім'ям - на честь Юлія Цезаря - стали називати всіх римських імператорів (тоді ще було власне ім'я). При імператорові Андріані (117-138 рр. н. е.) Цезар перестає бути  власним іменем, стає титулом, який надається спадкоємцеві престолу. У пізніші часи (IV-V ст. н. е.) титулом цезаря стали називати всіх носіїв необмеженої самодержавної влади. Цезар, цісар, цар - слова одного кореня. 

 

5.  А звідки римляни взяли цей вид "розваги"? Виявляється, в  етрусків - попередників римлян - існував звичай: на могилі знатної людини примушували битися на смерть полонених воїнів або рабів, бо це було частиною тризни. Спочатку і римляни влаштовували гладіаторські бої лише на поминках, та пізніше ними відзначалися й радісні події: воєнні перемоги, завершення побудови храму, дні народження імператора.                                             

 Отож виходячи на арену цирку перед боєм, гладіатори повинні були вітати імператора вигуком:"Аве Цезар, морітурі те салютант!"
 

4. Гладіаторами в Римі називали рабів і засуджених до страти плебеїв, яких спеціально навчали, а потім примушували битися на смерть у цирках для розваги імператора, патриціїв-багатіїв і охочої до видовиськ грубої і жорстокої юрби. 

Реве арена. На арені                                                                                                                                    Лідійський золотий пісок                                                                                                                            Покрився пурпуром червоним,                                                                                                                  В болото крові замісивсь.     (Т. Шевченко)                                                                                          Далі поет пише про вестаріїв - гладіаторів, яких готували для боротьби з дикими звірами:                                                              

 І п'яний кесар, мов скажений,                                                                                                                     Зареготавсь. І леопард                                                                                                                                 Із льоху вискочив на сцену,                                                                                                                         Ступив, зирнув... І полилась                                                                                                                       Святая кров. 

 Та гладіатори більше гинули не від зубів та пазурів лютих звірів, а від мечів (gladius - меч) своїх же товаришів. Це були не лише найжорстокіші, але й найтрагічніші бої: адже зберегти власне життя можна було ціною смерті свого ж товариша по недолі - гладіатора.  

3. Слава тобі, кесарю, приречені на смерть вітають тебе! (Ave, Caesar, morituri te salutant!) Яка гучна і мужня фраза, скільки в ній сили, презирства до смерті! Звідки вона? Ось книжка: Гай Светоній Транквілл (69-141 рр.) "Життя дванадцяти Цезарів". Читаємо: "Такими словами повинні були вітати імператора Клавдія раби-гладіатори, які направлялися на морський бій, влаштований з приводу закінчення спорудження каналу для спуску води з Фуцинського озера в річку Ліріс".              Ні, ми цього зрозуміти до кінця так і не зможемо: ну, добре, побудовано канал, влаштовується свято, але чому гладіатори з цієї нагоди ідуть на смерть?

2. А втім звичаї того суспільства гуманними не назвеш, бо ж вони породили вислів людина людині вовк. Ця промовиста формула крайнього егоїзму, типового для життя в експлуататорському суспільстві, з'явилась у комедії "Осли" староримського письменника Плавта і цитувалась протягом віків (переважно латинською мовою: homo homini lupus est). 

                                           Нам, людям нового суспільства, у якому Людина - це звучить гордо! (М. Горький), яке побудоване за принципом людина людині - друг, товариш і брат, важко навіть уявити собі деякі деталі життя того суспільства, зрозуміти його.