Крилатий вислів "О часи! О звичаї!" 

1. О часи! О звичаї! (O tempora! O mores!) - так звичайно говорять тоді, коли обурюються чиєюсь поведінкою, порушенням норм моралі, нехтуванням оюов'язків. Ці слова належать славнозвісному ораторові й політичному діячеві Марку Туллію Ціцерону (106-43 рр. до н. е.), який у першій промові проти змовника Катіліни  сказав: "О часи! О звичаї! Сенат це розуміє, консул бачить, а цей ось [Катіліна] все-таки живе...". 

 

17. Лари чимось нагадують "домових" українських та російських казок. Вони - охоронці дому, бо залишалися в ньому навіть тоді, коли господарі виїжджали назавжди (пенати начебто йшли за господарями) і водночас охоронці господарів у подорожах, на польових роботах, на війні. Зображення їх вміщувалося у спеціальній скриньці, яка звалася ларарій.

Коли родина сідала їсти, перед ларами ставилася на маленьких тарілках  їхня частка: під час сімейних урочистостей ларарій відкривали, щоб лари могли взяти участь у святі. Лари були також у кожній вулиці міста; місто і держава також мали своїх ларів. 

                                      У наші часи лари і пенати - образна назва рідної домівки. "Щасти й йому, доле, благополучно повернутися в рідні пенати!" (Ф. Маківчук).  

16. У римлян кожна сім'я мала по кілька своїх родинних богів. Це лари і пенати. Пенати охороняли єдність сім'ї, згоду в ній. Їх вибирали з числа загальноримських (найчастіше це Юпітер, Вулкан, Венера, Діоскури, Веста). Зображення пенатів вміщувалося звичайно біля вогнища, на якому готували їжу; тому вони вважалися покровителями домашнього вогнища; зараз - переносно - це символ домащнього затишку, рідного дому.

Наприклад, І. Ю. Рєпін назвав свій дім на Карельському перешийку "Пенати". 

     

15. Крім авгурів, пророкуванням займалися сивіли (легендарні жінки-віщунки). У Римі найвідомішою була Кумська сивіла (сивіла з міста Куми). Існує легенда, за якою Кумська сивіла запропонувала римському царю Тарквінію Гордому купити в неї сивілині книги - записані на пальмових листках якісь таємничі пророцтва. Їх начебто було дев'ять. Тарквіній купувати їх відмовився, і сивіла три з них спалила. Удруге звернулася вона до нього, цар відмовив, сивіла спалила ще три книги. І аж тоді Тарквіній, за порадою авгурів, усе ж купив ті три книги, що залишились. Ці книги зберігалися в кам'яній скрині храму Юпітера в Римі. Ціла колегія з п'ятнадцяти жерців відала тлумаченням сивілиних книг. На вимогу сенату жерці повинні були за сивілиними книгами визначати, коли найкраще розпочати війну чи коли війна закінчиться, які жертви приносити богам. 

            У переносному значенні читати сивілині книги - міркувати про майбутнє: 

                                         На вежі в замку я сиджу                                                                                                                             З наказу злої сили;                                                                                                                                        Вночі на зорях ворожу                                                                                                                               Або, замислений, сиджу 

                                                          Над книгами Сивіли. (Микола Вороний) 

14. Як і всі люди в давнину, так і римляни вірили в богів, добрих і злих духів, у численні прикмети. Тому в державі шанували людей, які начебто вміли вгадувати майбутнє. У Римі була спеціальна колегія жерців, яка проіснувала аж до остаточної перемоги християнства. Ці жерці звалися авгурами. (Вони ворожили, спостерігаючи політ птахів, їх поведінку). Самі авгури не вірили у свої пророкування і при зустрічах не могли втриматися від сміху.

Про це писав відомий оратор, письменник і політичний діяч Марк Туллій Ціцерон (106-43 рр. до н. е.).                  У переносному значенні авгури - люди, що перетворюють у таємниче свої знання, викладаючи їх незрозумілою мовою; всевдовчені. "Минув час, коли ми ставали в позу якихось авгурів мистецтва і проповідували глядачам те, чого вони не сприймали" (Із газети). Посмішка авгура - єхидна посмішка того, хто вводить когось в оману.

13. Трибун, народний трибун - так називаємо ми видатних ораторів, людей, які своїми промовами здатні повести маси на звершення великих справ. Це слово широко вживалося в Римі: так називалися захисники інтересів плебеїв (нерівноправного з патриціями населення Риму). Двері будинків трибунів ніколи не зачинялися: кожен, хто потребував захисту трибунів, міг звертатися до них у будь-який час. Трибунів обирали на один рік; вони мали право скасувати будь-яке розпорядження влади. Це так зване право вето (veto - забороняю).

У наш час вето - і крилате слово, і юридичний термін: так називають, наприклад, право постійного члена Ради Безпеки ООН заборонити прийняття рішення, з яким він не згоден. 

12. Слово форум було назвою площі в Римі, яка з VI ст. до н. е. стала політичним центром міста, де скликалися народні сходи, відбувалися суди та ярмарки. У переносному значенні форум - місце для виступів, і самі значні, повноважні збори:  

  В Москві, у палаці прозорім,                                                                                                   перед лицем усіх землян                                                                                                           вселенінський партійний форум                                                                                             вигранює Великий План.   (А. Шмигельський)