4. А от чи уявляєте ви одяг, який зветься шушун? Отож, уявити шушун важко, бо на різних територіях Росії цим словом називали неоднакове вбрання. Слово шушун прийшло в російські діалекти з діалектів фінської мови й означало в Сибіру - теплу коротку кофту, у новгородських говірках - сарафан з тканини домашньої роботи, у рязанських - верхню жіночу сорочку з червоними вставками (саме в такому "старомодном ветхом шушуне" пригадав матір Сергій Єсенін).

3. Домашній, буденний сарафан. Це була довга спідня сорочка, поверх якої надягали кафтан, а до простого коміра сарафана чіпляли обнизь - прикрашений перлами й дорогоцінними каменями, розшитий комірець. Цей домашній одяг звався сарафанець.

Жіночий одяг, трохи схожий на чоловічий сарафанець, який вийшов з моди й з ужитку в XVII ст., поступово поширився по всій Росії. Цей сарафан мало чим нагадував сучасні, проте ми його досить добре знаємо з книг, фільмів і театральних вистав. 

 2. Таке звичне для нас слово сарафан. Воно викликає в уяві легкий літній жіночий одяг, у якому найвиразніша деталь - дві смужки тканини на засмаглих плечах. Ми це слово запозичили з російської мови, у якій воно живе вже кілька століть. З'явилося воно зі Сходу. Це іранське слово серана; воно означає в себе на батьківщині вид довгої одежі.

У російську мову воно потрапило через тюркські мови. Був час, коли в сарафанах ходили тільки чоловіки. Зі Сходу прийшов не лише одяг, а й ставлення до нього: це була святкова, небуденна одежа; навіть у царя Михайла Федоровича було кілька сарафанів. Поступово, з часом, сарафан з небуденного одягу перетворюється на домашній, буденний.

 ОДЯГ.                                                                                                              ... Ісправ, ісправ, мій батеньку, дорогий наряд.                                    Що зеленую та спідницю по землицю,                                                Щирозлотий поясочок на станочок,                                                  Червонії чобітоньки на ніженьки.                                                                      Народна пісня                                                                                                           Назви одягу - це слова, які ми теж повторюємо щоденно, а часом і по кілька разів на день. А чи замислюємося ми над тим, звідки вони взялися, який шлях пройшли, що означали раніше? Як правило, часто повторювані, звичні слова стають для нас чимось на зразок п'ятаків, які ми діставали з кишень у метро: крім цифри "5", ми на них більше нічого не бачили... За останні 20-30 років у нашому лексиконі зявилося ще більше різних назв не тільки одягу, а  взуття також...

 

16. У чарівну силу часнику вірили не лише в Єгипт і та Індії, де ним відганяли хвороби, а й на Кавказі: тут на шию дитині вішали зашиту в ганчірочку маленьку головку часнику. Це саме зустрічаємо і в Угорщині: там головку часнику клали в постіль новонародженому, щоб запах часнику відганяв нечисту силу.

У давнину німці теж натирали часником підошви ніг і груди біля серця - від чаклунів. Римські воїни перед битвою жували зубки часнику, щоб стати ще хоробрішими. Причину такого ставлення до часнику слід шукати у фітонцидах, які справді здатні боротися з цілим рядом збудників хвороб.

15.  Часник належить до благородного сімейства лілейних. Проте у жителів Еллади запах часнику вважався непристойним: тим, від кого тхнуло часником, заборонялося входити у храм Афродіти Лівійської. Проте і в давнину часник мав своїх прихильників.

Як відомо, піраміду Хеопса 10 тисяч рабів протягом 20 років. Щоб серед такої кількості людей не виникало пошестей, їм щодня видавали цибулю й часник. За ці роки, як свідчить напис на камені, на цибулю і часник було витрачено1600 талантів, тобто більше 40 тонн чистого срібла. Єгиптяни свято вірили в безмежність лікувальних можливостей часнику: ним лікували все, починаючи від зубного болю і закінчуючи чумою.

 

14. А тепер подивимося на оцей ряд слів: українське цибуля, польське теж цибуля, нітецьке давнє ціболле, цвіболле, італійське чіполліно (знаємо!), латинське cepulla... Якщо прочитати цей ряд у зворотному порядку - від латинського до українського слова - то це й буде шлях назви з Риму до Києва.