8. Українське кріль (кролик, крілик) запозичене з польської мови, де є слово крулік. У свою чергу, поляки "побудували" назву цього звірятка за німецьким зразком, де він зветься Künige - кюніге ("маленький король"), а німці дістали його в спадщину від середньовічної латині (cuniculus). Це симпатичне звірятко походить з півдня Європи, звідки воно помандрувало до Центральної Європи, було завезено в Японію, Нову Зеландію й Австралію. 

 

7. Слово порося пізнішого походження. У східних слов'ян назва ця має -оро-, у західних і південних -ро-, -ра-: польське - просєн; чеське, словацьке, болгарське й сербохорватське - прасе. Найдавнішою формою, вважають, була порсен. Усе це назви свійської, а не дикої свині. Виходить, що "свиня з поросятами" раніше означала б не те, що сьогодні: це була б дика свиня разом зі свійськими, одомашненими.

6.  Здавалося б, свиня з поросятами - близька родина, а от слова дуже далекі за походженням. Оскільки в давнину багатьом народам, які населяли Європу й східну частину Азії, була відома дика свиня, то й назва ця простежується з досить віддалених від нас часів.    

                                                                                             У різних мовах назва цієї тварини містила основу сус-: римляни називали її сус (похідна форма цього слова - суінус уже зовсім близька до нашого слова). Вважається, що причиною назви є звук, який чувся, коли дикі свині зустрічалися людям, - су. У давньоіндійській мові свиня звалася sukoras, що буквально означало "тварина, яка каже су".  

 5. Хвилястою, кучерявою вовна на ягнятах робиться одразу ж після народження. Дорослі вівці, як це не дивно, сивіють, "кучері " на них пропадають; вони звичайно вкриті майже прямою довгою сірою вовною. назва цього хутра в різних європейських мовах неоднакова: у поляків це ще каракули, а в німців уже Astrachan - астрахан, у колишніх югославів теж астраханско крзно - назва хутра тут уже пов'язується не з місцем розведення цієї породи овець, а з містом, звідки вивозилися готові шкурки на продаж. 

 4. Біля міста Бухара є в пустелі оазис Кара-Куль (по-узбецькому  "Чорне озеро"), це і є батьківщина каракульських овець. Назва ця поширювалася разом із хутром. Оскільки слово "просувалося" усним шляхом, то по дорозі змінився наголос у назві хутра: місцевість звалася Кара-Куль, хутро стало називатися каракуль;

а наголос у назві породи овець зберігся (каракульська порода), бо ця назва поширювалася писемним шляхом (через довідники, підручники, словники). Останнім часом спостерігається подвійний наголос: і каракульська і каракульська вівця - під впливом наголосу в слові каракуль.

Ми знаємо, який вигляд має хутро, але мало хто знає, наприклад, що до народження ягнята не мають "кучерів", у них майже гладенька шерсть (така шкурка з недоношених ягнят зветься каракульча)...

 

3. Слово вівця слов'янське, простежується і в давніх мовах неслов'янських нарордів (найстаріша форма овька).                   Цікавіше для нас слово каракуль (каракульські вівці). Ми часто чуємо, проте досить туманно уявляємо собі походження й значення цих слів.

Слово каракуль позначає смушки - шкурки, зняті з ягнят каракульської породи на другий чи на третій день після їх народження. Ця порода овець була виведена середньоазіатськими народами в дуже давні часи. Назва породи походить від назви місця, де вона виводилася.

2. Слово кінь - основна назва цієї тварини в українській мові, а слово лошадь - у російській. Проте так було не завжди. Російське лошадь з'явилося досить пізно й було створено на тюркській основі. У тюркських мовах кінь - алаша. А оскільки початковий а в словах не властивий ні російській, ні українській мовам, то й у цьому слові він загубився. В українській мові слід від алаша теж залишився - це лоша, лошак.