Легенди та перекази про конвалію
 II. За старовинними російськими переказами, квіти конвалії - це сльози гордої водяної царівни Волхви. Вони з'явилися від ревної розпуки, коли Волхва побачила, як Садко, якого вона палко кохала, обіймає й голубить її щасливу суперницю Любаву.

                       
III. Інша легенда розповідає, як красень Ландиш безтямно покохав красуню Весну. І як не благав, щоб вона назавжди з ним залишилась, Весна залишитись не змогла. А коли вона пішла, то Ландиш плакав такими гарячими сльозами, що аж кров йому виступила із серця й забарвила зелені сльози в червоний колір. Цим, мовляв, і пояснюється, що плоди конвалії після достигання червоніють.

                                     


IV. Ще одна казка розповідає про Білосніжку, яка тікала від злої мачухи. Її чудове намисто розірвалось під час утечі, а з його маленьких пацьорок і проросли квіти конвалії. 

  V. В українському фольклорі існує поетична легенда про те, як сріблясті дзвіночки конвалії з' явилися зі щасливого сміху лісової русалки Мавки, коли вона вперше  відчула повноту великого справжнього кохання. Є й інша легенда, ніби  квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись з походу козака.

                          
  А в  Норвегії  в давні часи конвалія вважалась квіткою богині ранкової зорі Остара.

VI. Шанованою й популярною була ця рослина і в Німеччині. Відома, наприклад, чудова німецька казка про те, що в чарівних квітках-дзвіночках живуть ельфи - чудесні маленькі крилаті істоти, а самі квітки - це нібито ліхтарики для лісових карликів-гномів. 
  У старовину в Німеччині існував і такий звичай. Ранньою весною, коли зацвітали конвалії, у лісах проводились масові народні гуляння, ігри. 
  Подібний звичай був поширений і у Франції, а в деяких селах зберігся й донині. Дівчата соком конвалії натирали щоки, щоб обличчя було рум'яне.
 Невеликий букет ніжних конвалій, як правило, несуть коханим, ідучи на побачення.