Люди! Поздоровляю вас із НОВИМ  РОКОМ!

Бажаю щастя, здоров'я, миру, добробуту, успіхів!

 16. Якщо поставити поряд горобця і страуса, то бідного горобця й видно не буде біля такого велетня: майже три метри заввишки, а вага - 80-90 кілограмів! А проте горобець може гордо заявити, що він теж страус: грецьке слово струтос, від якого походить наше слово страус, означало "птах", а інколи просто "горобець".

Греки страуса називали струтос мегас - "великий птах (великий горобець)". Є у греків ще одна кумедна назва для страуса - струтокамелос, тобто "птах-верблюд" ("горобець-верблюд").

 15. Згадали про журавля, згадаймо і про синицю. І сьогодні можна почути спільне у звучанні між словами синиця і синій. От тільки синиця не дуже синя...                                                               Виявляється, що в ті давні часи, коли її так назвали (слово спільнослов'янське), синій теж позначало колір, але не такий, як сьогодні. Це були переважно темні кольори - бурий, чорний, синій, а також строкатий, рябий.

Була висловлена й інша думка: синиця - слово звуконаслідувальне, птах кричить щось схоже на "зізі" або "зіфі" - як кому вчувається. Звичайно, ми дуже мало що знаємо про життя птахів, а не лише погано розрізняємо їхні пісні. Ну, от, скажімо: де зимує синиця? Адже вона птах не "заморський", восени не відлітає, зимує з нами. А де? У гніздах із соломи на гілках? Ні, у гніздах, звитих з моху й шерсті тварин (тепленькі гніздa виходять!), а в'ються такі гнізда не на гілках, а в дуплах дерев (знову ж таки - там тепліше).

Одразу видно, що це птах значно солідніший і статечніший за горобця, який живе будь-де і їсть будь-що.

 

14. До речі, і слово ключ у згаданому вислові  - теж перенесення назви за схожістю між ключем від дверей і порядком розташування птахів при польоті. Не бачите схожості? Ви просто не бачили того старовинного ключа. Це спочатку була гілка з сучком, а пізніше - такої ж форми металевий прут. Він просувався крізь досить великий отвір у дверях, зачіпався за засув, яким двері зачинялися зсередини, - і хата була відчинена. До речі, хокейна ключка, як і всі інші клюки і ключки для діставання чогось, того ж роду-племені, що й ключ. 

 13. Отож і журавель біля криниці, і підйомний кран на будові, і отой журавель, що "краще синиця в небі, ніж журавель у небі" - усе це одна родина за назвою, а назва давалася за схожістю, тільки в цьому "журавлиному ключі" є свій суворий порядок, якого не можна змінювати: спочатку з неба чується гер-гер, потім з'являються журавлі, далі скрипить над криницею журавель, а за ним опускає й піднімає голову журавель-кран.

 

12. У нас здавна журавлем звуть жердину з відром, що ним тягнуть воду з криниці. У цього журавля, як і в справжнього, "голова" - відро опускається низько-низько, а потім високо піднімається вгору. Схожий на журавля й сучасний підйомний кран, особливо коли він піднімає й опускає голову. Виявляється, що наш кран - це німецький Kranich - "журавель"! Німецька назва журавля - це, у свою чергу, запозичення з грецької мови (geranos - "журавель"). 

11. Найстарішою, ще спільнослов'янською назвою журавля було слово жерав, яке, у свою чергу, походить із ще давнішого горавъ, утвореного з допомогою суфікса -авŏ від слова гер - такий звук чули ті, хто так назвав цього птаха, коли журавлиний ключ пролітав над ними. Як неоднаково чують різні люди й різні народи той самий звук, можна переконатися хоча б на прикладі журавля: ми явно чуємо кру, кажучи при цьому "журавлі курличуть", а наші далекі предки чули гер.

10.  Правда, у слова чап є ще й інше значення: Чап! - як "Хап!" або "Цап!" Це теж на чаплю схоже: ось вона стоїть, підстерігаючи здобич, витягла тулуб, шию й голову в одну лінію - вертикально вгору. А тоді чап! - і жабки як і не було. Знаменно, що в усіх слов'янських мовах, крім російської, назва цього птаха починається на ч: у білоруській, болгарській, сербохорватській, словенській, польській - чапля, у чеській čар - чап. Російську літературну форму цапля вважають взятою із північних діалектів, характерним "цоканням".

 

9. Одні назви птахів, як ми бачили, звідкись приходять до нас, інші йдуть від нас і повертаються, а от птах, який назву свою одержав у кількох мовах за тією ж ознакою - за характером ходи - це вже справжня дивина. Є таке українське слово чапати - іти, повільно переставляючи ноги, коли, особливо в темряві, тіль чується чап-чап. Може, це й лягло в основу назви птаха чапля...

 8. Знайомий нам лебідь із картини Врубеля "Царівна Лебідь". Проте живі, не казкові лебеді можуть жити лише на мілководді - вони не вміють пірнати і їжу дістають із дна, опускаючи під воду голову, іноді при цьому вони ставлять тіло вертикально, але ніколи не пірнають. 

На глибині ж вони їжі не дістануть, а їхня пожива - це рослини; лише зрідка вони ловлять водяну дрібноту - рачків, комах.  Тому й бачимо ми їх найчастіше на тихих озерах біля берегів.

 7. Виходить, назву свого часу одержували птахи лише білого кольору. Тому, коли ми зараз кажемо "чорний лебідь", то це означає "чорний білий". Наші предки при називанні й справді були знайомі лише з білими птахами, які й нині живуть  у Європі, а також в Азії і в Америці. Чорні птахи цієї породи походять з Австралії і в наших широтах трапляються дуже рідко.

Є у Т.Г.Шевченка такі слова: "плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю...". Це красивий поетичний образ: безкрає синє море і на високих його хвилях - білий лебідь...