Волошка в українській літературі
Прекрасна синя квітка - вражаюча ознака рідних пейзажів, рідної землі - оспівується у творах багатьох українських письменників.
Неповторними пахощами сповнює волошка чудову прозу Михайла Коцюбинського, виграє веселками:
"Харитя опинилась наче на дні в морі. У житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніли квітки польового маку" (оповідання "Харитя").
"Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути, як небо, і стали, як небо." (новела "Інтермецо").
А в оповіданні "Подарунок на іменини" ще прозоріше, ще рідніше:
"Земля будилась. Гречка попливла білим пінистим шумом, до ріллі припадали теплими грудьми пташки а вітер гойдав дивину і волошки".
Прекрасна синя квітка - вражаюча ознака рідних пейзажів, рідної землі - оспівується у творах багатьох українських письменників.
Неповторними пахощами сповнює волошка чудову прозу Михайла Коцюбинського, виграє веселками:
![](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjWjH8Q5R7OwPbm95LSYY7ChXPvcX6sYysJh6GdBeYMYu24Ie-4bLTxmKDluhu1C2tYJhdvfOd2w-jevN_qLcHmPQkVz36oMMY7G6sm7m4mxZq6aVX8QGH00QoHykpGSa1PVg2__w8wmTQ/s200/%25D0%259C%25D0%25B8%25D1%2585%25D0%25B0%25D0%25B9%25D0%25BB%25D0%25BE-%25D0%259A%25D0%25BE%25D1%2586%25D1%258E%25D0%25B1%25D0%25B8%25D0%25BD%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9-%25D0%2594%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25B3%25D0%25BE%25D1%258E-%25D1%2586%25D1%2596%25D0%25BD%25D0%25BE%25D1%258E-%25D1%2581%25D0%25BA%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BE%25D1%2587%25D0%25B5%25D0%25BD%25D0%25BE-2+%25281%2529.png)
"Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути, як небо, і стали, як небо." (новела "Інтермецо").
А в оповіданні "Подарунок на іменини" ще прозоріше, ще рідніше:
"Земля будилась. Гречка попливла білим пінистим шумом, до ріллі припадали теплими грудьми пташки а вітер гойдав дивину і волошки".
Комментариев нет:
Отправить комментарий