8. Звукосполучення жд  - одна з фонетичних особливостей старослов'янізмів. Деякі слова старослов'янського походження поширені в усіх жанрах сучасної літературної мови: учитель, буква, істина, страждати, трудящий та ін. Вони стилістично нейтральні, не мають ніякого забарвлення, але дуже часто в сучасній мові старослов'янізми виконують певну функцію. У творах художників слова - дореволюційних, радянських і сучасних - із стилістичною метою вони вживаються переважно у двох планах: у позитивному (щоб надати відтінку урочистості тому, що змальовується, щоб підкреслити позитивність якихось учинків, в описах картин природи) і в негативному (щоб створити відтінок іронії, сарказму).

 

7. Ідемо далі слідами історії. В українській мові є чимало слів, до складу яких входить приголосний звук дж (один звук, що на письмі позначається двома літерами): ходжу, раджу, стверджую. Чим же пояснити, що у вірші Павла Тичини "Я утверждаюсь" в останньому слові вжито сполучення приголосних жд саме в такому порядку, а не у зворотному - дж, як у словах ходжу, раджу, стверджую?                                          

Річ у тім, що слово утверджуюсь успадковане від старослов'янської мови, сформованої в IX ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов'янські народи перший час користувалися старослов'янською мовою як літературною.  

6. У слові жьньць сталися аналогічні зміни: жнець, женця, женцем і т. д. Памятаєте, як співається в народній пісні в обробці відомого українського композитора Миколи Дмитровича Леонтовича: "Женчичок, бренчичок" або у відомій народній пісні "Ой, на горі та й женці жнуть"? Женчичок, женці, хоча - жнець. І в прізвищі корінь не зазнав змін: Женченко - син женця, а не "Жнеченко".

  

5. Інакше складається доля цього іменника, коли він означає не професію, а власну назву - прізвище. Хоча в нашому правописі цілком точно зазначено, що українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів, практика дає безліч прикладів порушення цього правила щодо прізвища Швець, дуже поширеного на Україні.                                                      Оскільки сам носій прізвища й навколишні намагаються відрізняти особову назву від назви професії, то фонетичні зміни в корені прізвища Швець при відмінюванні не відбуваються: Швеця, Швецеві і т.д.                                                                                Уявімо собі, що хлопець Анатолій Швець шевцює. І, збираючись до майстерні, людина може сказати: "Я йду до шевця Анатолія Швеця". Парадоксально, але так буває в житті.

4. ... у передостанньому складі ь, опинившись у сильній позиції (перед складом з ь у слабкій позиції), перейшов у голосний повного творення е: у складі, що передував йому, ь знову був у слабкій позиції (бо далі був склад у сильній позиції) і занепав. Таким чином, замість колишнього шьвьць утворилося швець.                                                                                                           У родовому відмінку однини кінцевий голосний а (після м'яких приголосних він графічно передавався так званим "юсом малим", а згодом - літерою я) був повного творення, а тому редукований ь занепадав у попередньому складі.                                   Таким чином звук ь першого складу потрапляє в сильну позицію і переходить в е. На місці форми родового відмінка шьвьця виникає шевця.         

3. Які ж звуки зникли, а які стали справжніми голосними? Зникли ті, що були в слабкій позиції - стояли в кінці слова або перед голосним повного творення.                                                                                  Тепер ми можемо підійти до роз'яснення дуже парадоксального питання: чому іменники швець, жнець у родовому відмінку однини мають форму шевця, женця, а прізвище Швець у тому ж відмінку - Швеця?                                                                               Колись слово швець писалося так: шьвьць. Кінцевий ь занепав (сучасний ь вживається для позначення м'якості приголосного ц)...  

2. У нашій сучасній мові є голосні звуки: а, о, е та інші. Вони вимовляються "на повний голос". А колись, крім них, були ще "напівголосні", "глухі", "вкорочені" голосні, редуковані, які на письмі позначалися літерами ъ, ь.                                                             І ось згодом вони занепали: за певних умов одні з них зникли зовсім інші перетворилися на голосні повного творення - звук  (він називався єр) перейшов в о, ь (єрчик) - в е. На згадку про ті давні часи в нас лишилася літера ь (мякий знак), яка ніякого звука не позначає, а тільки вказує на м'якість попереднього приголосного.                                                                                           

Тема "Сліди історії".                                                                      1. Три сучасні мови - російська, українська, білоруська - три сестри, а мати їх - спільна для всіх східних слов'ян давньоруська, мова Київської Русі. Є в них і більш далекі родичі, та не про них зараз ідеться.                                 

Звичайно, мова весь час вбирає в себе нові слова: сама називає поняття й предмети, що з'являються на світ, запозичає з інших мов, але основний кістяк лишається - це ті слова, що здавна існують у цій мові. Проте не всі вони збереглися в тій самій формі, що колись. На те багато причин. Спинимося на одній, на зміні, що сталася в мові дуже давно й відома в науці під назвою "занепад редукованих".                              Що ж воно таке й до чого спричинилося?   

6. Зіставивши багато складноскорочених слів, друзі встановили деякі закономірності: БАМ - звукова ініціальна абревіатура, вона складається з перших літер скорочених слів і вимовляється, як іменник, що складається з двох приголосних і одного голосного звука між ними. КамАЗ, КрАЗ - абревіатура змішаного типу: у ній поєднується цілий склад і два ініціальні, початкові звуки скорочених слів (автомобільний і завод). Звукові ініціальні абревіатури змішаного типу, що сприймаються як іменники чоловічого роду із закінченням на твердий приголосний, відмінюються, як іменники чоловічого роду.                                                                    

 А ВЛКСМ, СРСР, ПНР (Польська Народна Республіка) та їм подібні скорочені назви - буквені абревіатури, слова, які вимовляються за назвами літер. Такі абревіатури за відмінками не змінюються.   

5. - А БАМ? Адже стрижневе слово теж жіночого роду - магістраль, проте на практиці БАМ вважають іменником чоловічого роду. Кажуть: "Побував на БАМі". Ні, тут справа не в роді.                                                                                        - Між іншим, ти, очевидно, маєш рацію, бо ось щойно я подумав: СРСР - абревіатура чловічого роду, і стрижневе слово - союз - іменник того ж роду, проте ця абревіатура за відмінками не змінюється. "Ми жили в СРСР", а не в "СРСРі". Очевидно. треба шукати інший критерій. Можливо, причина криється в самому складі абревіатури.

 

4. - Що ж тут думати? В абревіатурах КамАЗ, КрАЗ стрижневе слово - завод, іменник чоловічого роду, тому й уся абревіатура сприймається як іменник того ж роду і відповідно відмінюється. А в абревіатурі ВЛКСМ, хоч вона й закінчується на твердий приголосний, що притаманне іменникам члолвічого роду, але стрижневе слово в ній - жіночого роду: спілка. Як же їй змінюватися за відмінками?                                                                     - Не згоден, не згоден.                                                                         - Як? Чому?                                                                                       - Тобто ти сказав усе правильно, тільки суть, по-моєму, не в цьому. Абревіатура ВЛКСМ не змінюється за відмінками і в російській мові, а там же стрижневе слово не жіночого, а чоловічого роду - союз. А БАМ?  

3. - А я думаю ось про що. Очевидно, щодо вимови ФРН  так воно й сталося - під впливом слова "федеративна". А чому в слові ЦСУ - Цннтральне статистичне управління - кажемо се замість ес, це-се-у замість це-ес-у?                                                                       - Тут якась загадка, і, звичайно, ніхто не може її розкрити. Так уже сталося в мові.                                                                              - А чи не впливають на вимову сусідні склади? Дивись: це (не тільки назва літери, а й перший склад слова "центральне") може у вимові уподібнити до себе наступний склад, і тому виходить це-се.                                                                                                      - Взагалі з цими абревіатурами діється щось дивне. Наприклад, чому можна сказати: "Мій брат працює на КамАЗі" і водночас: "Він член ВЛКСМ"? Тобто: чому змінюється за відмінками КамАЗ і не змінюється ВЛКСМ?

2. - Отож. Дивачки якісь: непогановчаться, а такої дрібниці не можуть запамятати.                   - Так ти гадаєш, що неправильна вимова так поширилася, що стала узвичаєною?                  

 - Може статися й так, я вважаю, що нелітературний варіант, але милозвучніший, почнуть вживати частіше, ніж той, що мав би бути.                                                                                                         - Слухай, а може, це тому, що літера ф у цій абревіатурі означає слово "федеративна", у якому перший склад "фе"?               - Це ідея! Поздоровляю вас, професоре, із вдалою гіпотезою! Може бути.  

Тема "Діалоги" - III                                      1. - Як ти думаєш, Васю, чому коли йдеться про Німецьку Демократичну Республіку, ми скорочену її назву вимовлямо: ен-де-ер, а коли про Федеративну Республіку Німеччини - вимовляємо фе-ер-ен, а не еф-ер-ен?           - Ну, хто його знає? Звичайно, мало б бути еф-ер-ен - раз за назвами літер, так треба дотримуватися цього принципу послідовно. Між іншим, у нашому класі є дві учениці, які ніяк не можуть запамятати правильної назви літер.

Якось одна з них написала "транвай". Учителька пояснила, як правильно (ти ж, мабуть, знаєш це слово походить від англійського "трем", так що н там ніде не могло взятися), а тоді питає: "Так яку літеру треба писати після а?" А Ліля каже: "Ме". Ми так і лягли. Ну, чисто тобі коза. А друга ще краще: замість "ка", "зе" говорить "ки", "зи".                                                                                                         - Такого я ще не чув. 

8. Ось чому ахіллесовою п'ятою називають слабке, вразливе місце в роботі, діяльності, вдачі якоїсь людини.                   - А якщо замість п'ятка взяти інше слово, як тоді, з великої чи з малої літери писати слово ахіллесова?          - Набув переносного значення, став фразеологічним тільки вислів ахіллесова п'ята, а в решті сполучень присвійний прикметник, утворений від іменника Ахіллес, пишеться з великої літери: Ахіллесова мати,  Ахіллесів друг Патрокл,  Ахіллесова перемога над Гектором.  

7. Ахіллес, або Ахілл один із найсильніших і найхоробріших героїв грецької міфології. Його чудові подвиги оспівані в поемі Гомера "Іліада". У міфі розповідається, що Ахіллесова мати, морська богиня Фетида, бажаючи зробити свого сина нездоланним, викупала його у водах священної річки Стікс.

Але оскільки вона тримала Ахіллеса за п'ятку, вода не торкнулася цього місця, і воно лишилося єдиним вразливим і небезпечним для сина богині. Саме в п'ятку він і був смертельно поранений Парісом.   

6. Так от, уживається цей вираз у переносному значенні, з ним наче порівнюється, зіставляється конкретна сучасна ситуація. Наприклад, ми кажемо: "Ахіллесова п'ята цієї дівчини - неуважність". Тому, хто знає, що означає ахіллесова п'ята, речення може видатися навіть дивним, бо він його не розуміє. А коли замість фразеологізму ахіллесова п'ята підставити його значення, усе стане ясно: "Вразливе місце цієї дівчини - неуважність".  

5. Безперечно, відтінок відностності мають і присвійні прикметники, що входять до складу усталених фразеологічних висловів і складених термінів. Адже вони теж пишуться з малої літери, але тільки в цих словосполученнях: ахіллесова п'ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, євстахієва труба, піфагорова теорема.                                  - Яка ж відносність у виразі ахіллесова п'ята? Тут же йдеться  про ногу конкретної людини, чи не так?                                            - Але вживається цей вираз у переносному значенні...   

4. - У слові шевченківський більше на один - суфікс -ськ-.                                                                                         - Так от: коли а присвійному прикметнику, окрім власне суфіксів присвійності -ів (-їв) або -ин (-їн), є ще суфікс -ськ-, то це слово пишеться з малої літери: Шевченкові рукописи, але  шевченківські рукописи. І лише тоді, коли присвійні прикметники з суфіксом -ськ- входять до назв, що мають значення "пам'яті", "імені", вони пишуться з великої літери - Шевченківська конференція, Шевченківські читання, Шевченківська премія.

 - Правду кажучи, останні приклади я б не назвала чистісінькими присвійними прикметниками; мені здається, що в них якийсь відтінок відносності.           - Я з тобою згодна. Мабуть, цей мотив саме й спричинився до написання всіх прикметників такого типу, за винятком тих, що мають значення "пам'яті", "імені", з малої.  

3. - Це слушно. Але коли, окрім одного з цих суфіксів, буде в слові ще один - -ськ, чи не вплмне це на написання з великої літери?            - Поясни, будь ласка, на прикладі, щось я не дуже второпала.                                                      - Добре. Тобі, звичайно, відомо, що Тараса Григоровича Шевченка цар віддав у солдати й заслав далеко, заборонивши писати та малювати. Саме в той час і з'явилися славнозвісні "захалявні " книжечки - безцінні рукописи поетових творів, написаних потай від царських наглядачів.

У наш час Шевченкові рукописи "Мала книжка" й "Більша книжка" видані фотоспособом. Їх можна назва й шевченківськими рукописами. Яка різниця між цими словами? Чи однакова в них кількість суфіксів?