28. Назва рослини соняшник в усіх народів, що населяють Європу, пов'язана із сонцем: "сонячна квітка", "повернений до сонця", "той, що дивиться на сонце" та ін. 

 
  У найближчих сусідів: білоруси кажуть вороты-сонце, росіяни - подсолнух, ми кажемо соняшник, а ще - сонях, навіть солноворот.

 
 І ще одна цікава його особливість. Це рослина, яка не дає відходів, усі її частини використовуються. Найцінніший продукт - це олія, на якій готують до 500 страв.

 

Крім того, соняшник - це ще фарби, оліфа, макуха, маргарин, халва, шоколад. Стебла й кошики дають поташ

(добрива); з лушпиння дістають фурфурол, без якого не можна виготовити вітринне, т.зв. дзеркальне скло.

27. Один француз, побувавши в Канаді, де індіанці мастили волосся соняшниковою олією, пробував добувати цю олію, проте скоро покинув, бо справа здалася йому невигідною й нікому не потрібною.  

 

 Та от 1841 року поміщик Африкан Терентьєв купив у Воронезькій губернії у графа Шереметьєва слободу Олексіївку разом із селянами. Пізніше він писав про це: "Рік купівлі мною маєтку ознаменований у народній пам'яті тим, що того ж року якийсь Данило Бокарєв, селянин графа Шереметьєва, задумав для спроби посіяти на своєму городі, так, для свого задоволення, небагато насіння соняшнику. 

 
Коли соняшники виросли, він, Бокарєв Данило, їх прополов і в кінці літа одержав насіння. Бокарєв Данило Семенович  попробував насіння бити на ручній олійниці і на радість собі одержав чудову олію, якої ніколи не бачив і якої тут не було в продажу". 

Так соняшник став олійною культурою. (Зверніть увагу на неспішну й багатослівну розповідь, таку характерну для листів  XIX століття й зовсім нетипову для нас).

 

 

26. Цар Петро I прислав з Голландії насіння цієї рослини до Петербурга, де її почали вирощувати у квітниках. 
    Та, як розповідали сучасники, поступово з панських клумб соняшник переселився на селянські городи і як окраса, і як ласощі: селяни охоче лузали його насіння. 
   

  

Прагнучи одержати більші головки та більше насіння, селяни відбирали для посіву найбільші й найкращі зерна, які б добре було лузати.    

  Інші народи теж шукали застосування нової рослини. Німці, наприклад, пробували готувати каву з підсмажених зерен, але вона була несмачна; англійці пробували відварювати головки соняшника - цього взагалі не можна було їсти.

 
25. Історія соняшнику трохи нагадує історію кукурудзи. 
    Іспанці - завойовники Мексики - привезли звідти цю дивовижну квітку, яка повертає голову за сонцем.  

 

 У 1510 році її висадили в Мадридському ботанічному саду як декоративну рослину. Квітка увійшла в моду: її дарували світським дамам, ставили в декоративні вази.

 
 Садівники намагалися зробити квітку ще пишнішою, яскравішою, ароматнішою. 

 
МАДРИД  сучасний.

24. У Росії вперше цукроварінням з буряків почав займатися аптекар Біндгейм. 
У 1800 році він звернувся до сенату з таким повідомленням: "На порчатку цього року я добув значну кількість цукрового піску". 
Перший цукровий завод у Росії було пущено в дію у 1802 році. По виробництву цукру Українська РСР була на першому місці у світі. А зараз, звичайно, темпи вже не ті. Та й заводів меншає...

 

 
23. А тепер про буряковий цукор. Сьогодні ми кажемо просто цукор, маючи на увазі буряковий цукор, а був час, коли цукор означало "цукор з тростини", бо бурякового цукру ще не було. Тростинний цукор був дуже дорогий, і далеко не всі могли ним ласувати.    

 

 І ось у 1747 році німецький хімік А.С. Маркграф доповів пруській академії, що знайшов у білих буряках цукор не гірший, ніж тростинний, і обіцяв, що повністю замінить тростинний цукор буряковим. Німецькі чиновники не зрозуміли важливості робіт ученого.    

 
Проте пропозиція ця налякала англійців, які наживалися на торгівлі тростинним цукром, бо мали на неї монополію. Вони двічі пропонували Ахардові великі гроші, щоб він відмовився від своїх праць і проголосив, що помилився у своїх сподіваннях і що буряковий цукор не зможе замінити тростинний. 

 

    Та прогресу - ні в науці, ні у виробництві - ніякими підкупами зупинити не можна.  

22. Про батьківщину буряків єдиної думки немає (називають Азію, Сицилію). 

 

   До нас буряки припливли торговельним шляхом "з варягів у греки" (тільки навпаки) - по Чорному морю та Дніпру вони завезені в Київську Русь, звідси занесені в Польщу, Литву та інші країни. 

 
    У багатьох мовах буряки мають схожу назву, порівняймо: у візантійців севкла, севкула, сеутлон, у старослов'янській мові свеклъ, у давньоруській севклъ, у російській свёкла, у литовській мові - квіклось, в албанській - сфекла, в угорській - цекла. 

 

   Наша назва - буряк - походить із середньовічної латині, де ця рослина звалась бораго. Сліди цього слова знаходимо в чеській і польській мовах (борак, бораг, бурак), у сербо-хорватській мові (борак).