Не уявляю собі городів українців без цього головистого білокачанного овочу. Здавнв він був у нас в особливій пошані.

    Ось як цікаво описують етнографи процес посадки капусти.

    Капусту садять натщесерце, щоб гусінь не з'їла. Основна посадка проводилася 25 травня на Івана Головатого. Перед тим городники турбуються  про розсаду. Беручись за першу розсадину, селянка спершу перехреститься, приказуючи: "Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капустонька приймалась і в головки складалась!"

   А відтак ухопить себе за голову, ударить себе по стегнах, кажучи: "Щоб моя капусточка була з кореня корениста, а із листу головиста!" Присідаючи до землі, вона продовжує: "Щоб не росла високо, а росла широко!"

 А посадивши стебло в землю, придавить грядку коліном, щоб була капуста туга, як коліно! Коли ж закінчить посадку, тоді з самого початку першої грядки вона ставить горщик угору дном, накладає на нього камінцем, а зверху білу хустину полотняну. Це для того, щоб капуста була "туга, як камінець, головата, як горщик, а біла, як хустина"... 

 Уявляєте, скільки часу треба було, щоб здійснити цей ритуал?! Зате  капуста, вірили, вродить на славу.