Легенда про волошки

     Якось небо дорікало рослинам одного поля за невдячність: багато квітів, мовляв, вітають мене своїми пахощами, ліси таємничим шепотом. Тільки ви мовчите. Я ж живлю ваші корінці вологою, допомагаю вам дозрівати. 
- Ми не невдячні. Але в нас немає засобу виявляти нашу вдячність. Ми, твої діти, прикрашаємо землю.
- Добре! Якщо ви не можете піднятися до мене, то я зійду з небес до вас.
   Небо наказало землі виростити серед колосків клаптики його самого. Так небесна голубінь розсипалася серед широких гонів хлібних ланів. З того часу стебла колосків схиляються при кожному подиху вітру й пестять клаптики неба, нашіптуючи їм ніжні слова любові.

    Хоча волошки, як джерело краси, уславилися своїм незрівнянним синім кольором, насправді квітки рослини бувають різної барви. Зустрічаються рожеві, білі, лілові, утворюючи тони й напівтони в забарвленні.