Розпочну нову розповідь про квіти, які ростуть на охтирській землі.  Це - волошки. Так-так, саме ті, що в житі, на лузі, обабіч доріг, тобто скрізь ростуть.

У народі кажуть: "Очі сині, як волошки в житі". Ці слова вже стали постійним образним порівнянням. Неповторна барва, своєрідна краса квітки постає в народних уявленнях насамперед на тлі житнього лану і від нього невід'ємна - настільки нерозлучні вони супутники в природі і як художній символ. 
 Український письменник Андрій Головко в оповіданні "Пилипко" використав таку яскраву деталь у зовнішності свого героя, як волошкові очі та лляне волосся:
   

   У фольклорній творчості, в українській літературі, переважно в поезії , зустрічаємо багато творів, у яких оспівана ця улюблена в нашому народі квітка. Синій колір волошки став насамперед своєрідним символом незрівнянної краси, чистої радості. Бо з чим, як  не з волошками, порівнюють найчастіше у віршах і піснях прозорі й чисті, блакитні очі коханих дівчат:
        Ой ви, очі волошкові,
        Мов троянди пелюстки, - уста,
        Стан твій ніжний, смерековий,
        Ти, весняко моя чарівна! - співає  народний артист СРСР Дмитро Гнатюк.

Його голос зачаровує кожного.
  Волошки в житі - це ще як клаптики блакитного неба серед  золотих хлібів. Вони в неба бездонного, у блакиті набралися такої  чарівної барви.