7. Вислів цей ("горе переможеним") у наші дні вживається переважно іронічно: "Він [дідок] скидав чувал за чувалом, поров їх і толочив картоплю. - Отак, отак! - гукав він. - Нехай на вашій бараболі наші гуси та свині попасуться. Нехай, нехай!                         - Ве віктіс, - тяжко зітхнув Серьожа. Латинською мовою це означає: горе переможеним" (Ю. Смолич).

6. Завойовникові Бренну належить ще один крилатий вислів, повязаний з мечем: горе переможеним (vae victis). Війська Бренна оточили й захопили Рим, проте їм не вдалося вдертися в Капітолій - римську фортецю на крутій горі. Облога Капітолію тривала довго, римляни вичерпали всі запаси, вони вже почали їсти кору з дерева і навіть шкіру своїх сандалій. У тилу в Бренна стало неспокійно - збиралися загони римлян, щоб вирушити на бій із загарбниками.

Тоді Бренн запропонував зняти облогу за викуп - тисячу фунтів золота. Римляни погодилися, почали відважувати золото, а галли при цьому весь час намагалися обдурити їх. Зчинилася колотнеча, та підійшов Бренн, зняв свій меч і мовчки поклав його на терези з гирями. Римляни остовпіли: "Що це означає?" Бренн відповів: "Це означає - горе переможеним!" 

5. Наше право на вістрі меча - гасло загарбників. До нього звертаються, коли хочуть затаврувати паліїв війни. Історія цього вислову така. У IV ст. до н. е. з-за Альп в Італію вдерлися войовничі племена галлів. Одне за одним падали італійські міста під натиском галлів - безстрашних воїнів, озброєних довгими списами й важкими мечами. Навіть смертельно поранені, галли продовжували битися з ворогом.

Коли війська галлів оточили місто Клузіум, яке було союзником Риму, римляни попросили ватажка галлів Бренна не палити міста й не вбивати його жителів. Бренн начебто погодився виконати це прохання, але тут же став вимагати від жителів міста віддати йому найбагатші землі. Коли обурені римляни запитали, яке право мають галли відбиратиземлі у їх законних власників, Бренн відповів: "Наше право міститься на вістрі меча. Сильним належить світ".

 

4. Старовинна зброя - меч - стала символом битви. І як символ є в крилатих словах, які живуть і в сучасній мові. Хто взяв меч від меча й загине - вислів цей походить з євангельського переказу про арешт Христа, під час якого один з його учнів витяг меч; "тоді сказав йому Ісус: "Поверни меч твій на його місце; бо всі, хто взяв меч, від меча й загинуть".                                                                       

Цей вислів поширений і в сучасній літературній мові як пересторога проти насильства й агресії:   

  Переможцям щедро-любо                                                                                                                           Пахнуть солодом тростини...                                                                                                                       Хто з мечем іде на Кубу,

 Від меча і сам загине!     (М. Сингаївський)

За давньоруськими літописами, цей вислів використав Олександр Невський під час битви з тевтонськими рицарями на Чудському озері.  

  

3. Вислів цей, як напис на обеліску Слави, вінчає життя багатьох полеглих у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр: "Усі ми знали, - продовжує Вигон, - Андрія Гайворона і нашу Дарину. Хто ж вони? Хлібороби і солдати. Вони стояли на смерть за нашу землю і за весь, можна сказати, народ" (М. Зарудний).

 

2. У багатьох славних битвах відстоювали нашу землю її вірні сини. Як величні дороговкази на цьому шляху, укритому тернами і лаврами, і як повчання потомкам звучать крилаті слова. Стояти на смерть - один із них. Цей вислів приписується славнозвісному полководцю, герою Вітчизняної війни 1812 року Михайлові Іларіоновичу  Кутузову. Під селом Тарутіно, де російська армія після відступу з Москви готувалася до рішучого контрнаступу. Кутузов сказав офіцерам, що були біля нього: "Тепер ні кроку назад. Стояти на смерть!"

  

Крилатий вислів "Хто взяв меч, від меча і загине" 

1. Слова староримського поета Квінта Горація Флакка (65-8 до н.е.), сказані ним в одній з од, стали формулою, що виражає найвищий вияв патріотизму: "Солодко й славно вмирати за батьківщину".

Ще раніше (у VII-VI до н.е.) старогрецький поет Тіртей писав: "Смерть для хороброго мужа прекрасна, коли він у битві падає в перших рядах вірних вітчизни синів".                           Цю ж думку повторив радянський поет Павло Тичина: 

Як солодко віддать життя

За свій народ, за щастя краю!