5. - Стривай! - перебиває сам себе Мишко. - Адже без не слова невпинний, невсипущий, нестямкий, ненависний не вживаються. Немає в українській мові слів "впинний", "всипущий", "стямкий", "нависний"!                                                       Виходить, що без не немає слова "переможний". Але ж таке слово є. Переможні війська - звитяжні війська.                               - Це так і не так, бо переможний у значенні "такий, якого можна перемогти, здолати" у словнику немає - так само як і слова "поборний", хоч є непоборний. Я ж щойно дивився в бібліотеці. Виходить, непереможний треба писати разом, бо не  тут - словотворчий префікс, без якого слово "переможний" у значенні "переборний", тобто "такий, якого можна перебороти, здолати", не вживається.  

4. - Треба пильніше придивитися до цих слів, точніше встановити їх значення, - вирішує Мишко. - Якщо переможний означає "такий, що переміг. став переможцем", то слід тоді чекати, що непереможний  - "такий, не переміг, не став переможцем". А чи так воно насправді? Ні, не так. Непереможний - це "непереборний, якого не можна перемогти, подолати".                                                                                         Як же бути? Де ж знайти кінці?                                                          Мишко замислюється. І раптом:                                                        - Здається, я знайшов! Це не те, що в глибокий - неглибокий, гарний - негарний, де частка не заперечує ознаку. Не може виступати і в значенні префікса, для творення нового слова. Таких прикладів безліч: ненависний, невпинний, невсипущий, неозорий, нестямкий...

3. І тут Мишко зайшов у безвихідь. Що ж виходить? Не - заперечна частка, і прикметник з нею (у таких випадках частка виконує функцію префікса) і без неї має те саме значення: непереможний - синонім слова переможний, і обидва вони означають "звитяжний"! Чому ж слова неглибокий і глибокий мають протилежні значення, а непереможний і переможний  - однакове? Адже не можна водночас визначати ту саму річку як глибоку і неглибоку, ту саму ляльку вважати   гарною і негарною. 

2. - Ну, гаразд. Яка частина мови "непереможний"? Прикметник. А з прикметником частка не пишеться разом. Ну, от хоча б у словах неглибокий, негарний...                                                              - Не завжди так буває. А якщо в реченні є протиставлення? Тоді ж пишеться окремо: "Річка виявилася не глибокою, а мілкою"; "Лялька була не гарна, а потворна".                                    - Слушно, та йдеться про контекст, де немає протиставлення, а прикметник з не можна замінити одним словом - прикметником з тим самим значенням: неглибокий - мілкий, негарний - потворний.                                                                                                                                            - Але слова непереможний не можна замінити прикметником без не, що мав би таке саме значення.                                                  - Чому не можна? А звитяжний?

ТЕМА "Звитяжні війська"                         1. Після уроків Мишкові треба було зайти до бібліотеки, і тому додому він повертався сам, без своїх однокласників. З голови не йшов диктант, який писали на останньому уроці. Хлопець знову обдумував сумнівні місця, і найчастіше нагадувало про себе одне питання: як правильно треба було написати "непереможні війська" - не окремо чи разом?                                                                                                  Мишко - людина серйозна і до всього любить доходити, як то кажуть, своїм розумом. Докопатися до істини вирішив і тепер. Він висував докази й сам же заперечував собі.  

11. Фразеологізм груші на вербі означає безглузду вигадку, щось неможливе. Нездійснені примхи, забаганки передаються зворотом забажати печеного льоду. А збирає мед з кропиви кажуть про того, хто має зиск, вигоду там, де інші й сподіватися не можуть. 

10. Коли людина шкутильгає, кажуть, що вона налягає на ногу; якщо ж іменник нога вжити в множині, то це словосполучення зрозуміють уже інакше: налягає на ноги - поспішає, пришвидшує ходу. Два значення має фразеологізм землі під ногами не чути: так кажуть про  того, хто біжить, легко, швидко йде, а також про людину, переповнену радістю, щастям.

9. Братися за живіт - сильно сміятися, а брати за живіт - дошкуляти. Цей вислів має й інше значення - "корчитися від заздрощів або скупості, від страху або досади".  

8. Вислів кутки обтирати має значення "уникати роботи, байдикувати", а якщо сюди додати ще в чужих хатах, - зміст його буде вже не такий: кутки в чужих хатах обтирає  кажуть про того, хто не має свого дому, і водночас - із зовсім іншим значенням - про того, хто прислужується, запобігає ласки.  

7. Кашу варити означає "зчиняти колотнечу, сварку", а те саме дієслово в доконаному виді, з префіксом з- - кашу зварити - надає словосполученню іншого переносного значення: "дійти згоди".

  

6. Вислів руки сверблять - неоднозначний, його можна розуміти і як сильне бажання взятися за якусь справу, і як бажання побити когось, і як намір вчинити якусь шкоду (переважно це стосується дітей). Виходить парадоксально: те саме словосполучення має далекі значення.  

5. До речі, коли у вислові руки зложити дієслово зложити замінити його синонімом скласти, значення фразеологізму буде зовсім інше: руки склав кажуть про того, хто у певний момент, період нічого не робить, а також про ледаря, бездіяльну людину.

4. Звичка прямо не називати явище мотивується різними причинами, зокрема делікатністю, іноді побоюванням, що звістка приголомшить співрозмовника. Про божевільну людину кажуть, що вона "з'їхала з глузду", "трошки в дорозі", "не в собі"; про померлого - грубувато, коли до нього ставилися іронічно, або, залежно від інших обставин спілкування, - дав дуба, врізав дуба, віддав кінці та інше; коли з повагою або нейтрально, - вік свій одробив, голову зложив, руки зложив, перестало битися серце і под. 

3. Наші люди дуже гостинні. Якщо до хати хтось завітав, господарі насамперед намагаються пригостити найкращим, що є в домі, і тим виявити свою прихильність і доброзичливість. Адже в словах пригостити, пригощати - той самий корінь, що й у слові гість. Та буханцями годуватиозначає не "дати хліба", а "побити".

Так само - березової каші дати. Колись, у дореволюційній школі, за найменшу провину учнів били. Найпоширенішим знаряддям у цьому методі виховання учнів (і не тільки школярів) були березові різки. Навіть у народній пісні співають: "Била мене мати березовим прутом, щоб я не стояла з молодим рекрутом". Оскільки в нагадуванні про покарання було мало приємного, про нього говорили натяком, прямо не називаючи, - дати березової каші.

Значення "побити" має також вислів "докласти воза", складові якого, окремо взяті, теж про побиття не нагадують.   

2. Значення деяких фразеологічних зворотів в цілому дуже різниться від значення окремих слів, із яких вони складаються. Ось слово сміятися. Кожному відомо, що це означає "бути веселим", "перебувати в гарному настрої". А чи можна сміятися, коли сумно? Мабуть, нормальна людина звичайно так себе не поводить. Та, виявляється, що фразеологічний вислів сміятися на кутні означає все навпаки - не "сміятися", "плакати". Тут дається взнаки людська спостережливість. Коли хтось сміється, він розтуляє губи, і видно передні зуби; коли ж плачуть, - скривляться, губи розтуляються так, що видно аж кутні. 

 

ТЕМА "Чи ростуть на вербі     груші?"                                                   1. Фразеологія - окраса народної мови. У ній відбито життєвий досвід багатьох поколінь. Тут знаходимо осуд людських вад і похвалу порядності, причому це не голі приписи й напучення, а емоційно забарвлені образні судження, у яких звучить іронія, часом гумор, інколи осуд або глум. І все це невимушено, тонко, дотепно, делікатно або й навмисне грубувато. Не завжди навіть відразу збагнеш справжній зміст такого вислову. 

 

4. - Що ж тут думати? - скаже легковажний, недалекоглядний читач. - Суфікс -ат- є, слово середнього роду, отже, це іменник четвертої відміни.                                                                                              Але можна з певністю твердити, що вдумливий читач заперечить йому:                                                                                                        - Іменник дівчатко - другої відміни, це можна визначити за його ознаками: середній рід і закінчення -о, а для іменників четвертої відміни в називному відмінку однини характерні закінчення -а або -я (лоша, теля), а не -о. Крім того, суфікса -ат- у цьому відмінку іменники четвертої відміни не мають - він з'являється тільки в непрямих відмінках.                                               Отже, у цьому разі ту саму людину можна називати трьома словами, що належать до трьох різних відмін, хоч корінь мають спільний.    

3. - Не треба плутати рід за статтю з родом граматичним, властивим слову, яке називає цю особу. Вони не завжди збігаються. Пригадайте: слово тесля відмінюється як іменник жіночого роду й належить до першої відміни, а теслями бувають тільки чоловіки. Слово суддя - жіночого роду, проте може означати людей обох статей; іменник сирота спільного роду, тобто вживається щодо чоловіків і жінок, а граматично - жіночого роду.                                                                                          Тепер нам лишилося встановити, до якої відміни належить слово дівчатко...       

2.  - Цього заперечувати не можна, та придивіться до нього (до слова "дівча") пильніше, спробуйте провідміняти, і ви переокнаєтеся, що граматична різниця між словами дівчина і дівча велика. По-перше, ми помічаємо, що в деяких непрямих відмінках, а саме - у родовому, давальному та місцевому - слово дівча  приймає суфікс -ат-: дівчати, дівчаті. По-друге, з подивом для себе пересвідчуємося в тому, що тут і рід інший - середній. Ми кажемо: "До нас п і д і й ш л о   д і в ч а", а не "підійшла". Саме ці два факти дають право й підставу віднести його до четвертої відміни.                                                                                        - Даруйте, - заперечите ви. - Тут щось не так: слово дівча означає особу жіночого роду, як же водночас воно може бути середнього роду?

 ТЕМА "Граматичні химери"                                                            

 1. Перед нами три поширені в мові слова: дівчина, утворена від нього пестлива форма дівча і дівчатко, що означає "маленьке дівча". Усіма цими словами можна назвати ту саму людину, а відмінюються вони по-різному, належать до різних відмін і навіть...   не всі однакового роду. Поміркуймо. 

  Слово "дівчина" означає особу жіночої статі, закінчується на -а, отже, належить до першої відміни. А от дівча - іменник четвертої відміни.                                                                      - Чому? - скажете ви. - Адже воно теж означає особу жіночої статі й теж закінчується на -а.

8. Здається, усе стало на свої місця, усе ясно... Проте є ще одне написання слів, про які йдеться, - донкіхот, донжуан. Без дефіса. Як пояснити цей факт?                                            Відомо, що імена цих літературних героїв вживаються і в загальному, фразеологічному значенні. Перше означає ідеаліста, благородного мрійника, який бореться з перешкодами, не беручи до уваги реальних життєвих обставин; друге застосовують щодо людини, схильної до любовних пригод. У такому разі ці назви пишуться з малої літери й одним словом; вони можуть вживатися і в множині: донкіхоти, донжуани.                                         Ось як поводить себе дефіс.

7. Коли школяра, який сумлінно вчиться, спитати про так зване "правило дев'ятки" - про правопис іншомовних слів, - відповість одразу, а спитайте, як пишеться ім'я героя роману Сервантеса - Дон-Кіхот,  Дон Кіхот, дон Кіхот чи Донкіхот, - замислиться. Розглянемо варіанти.                                      Варіант Дон Кіхот (дон - з великої літери) відпадає, бо слово дон, яке утворене від латинського dominus і по-іспанському означає "пан", пишеться (за правописом) з малої літери й окремо від власного імені. Тоді реальним видається варіант дон Кіхот. Справді, у поєднанні з іспанськими іменами дон відмінюється як самостійне слово: дон Федеріко, дона Федеріко, дону Федеріко і т. д. Але хіба кажуть "дону Кіхоту", "з доном Кіхотом"? Звичайно, ні. Це свідчить про те, що слово дон тут утратило своє самостійне значення і входить до власної назви, друга ж частина якої окремо не вживається (справді, не кажуть "Санчо Панса поїхав з Кіхотом").                                                         

Таким чином, у мовній практиці утворилося єдине ім'я Дон-Кіхот, і оскільки воно починається елементом Дон, то він пишеться з великої літери. Це стосується не тільки героя роману Сервантеса, а й дійової особи творів Байрона, Пушкіна, Лесі Українки - Дон-Жуана. Коли йдеться про цих літературних персонажів, слово Дон пишеться з великої літери, до загальновживаного імені воно приєднується через дефіс і при відмінюванні не змінюється: Дон-Кіхота, Дон-Жуанові, Дон-Жуаном.

                                                                              

6. А буває й так, що дефіс і зовсім зникає. Відомо, що іменник соціао-демократ і утворений від нього прикметник соціал-демократичний пишуться через дефіс. Але, читаючи газету, натрапляємо на таке: прислівник по-соціаодемократичному написаний з одним дефісом - після по- (як у будь-якому прислівнику з цим префіксом), а другого дефіса - між соціал і демократичному - немає. Що це - друкарська помилка, коректорський недогляд? Та, виявляється, є правило: якщо прислівник утворений від складного прикметника, що пишеться через дефіс (наприклад, соціал-демократичний), за допомогою префікса по- і  суфіксів -ому або  -и, то він пишеться не з двома дефісами, а з одним - після  по-  (по-соціалдемократичному).