Школа на Дачному (блог учителя Ольги Яркової)
26. Історія
суфікса –ич, –ович довга й не така
вже проста. Спочатку, у давньоруській мові він свідчив, що слово з цим суфіксом
– назва молодої тварини (соколич, левич, голубич). У XVI ст. активізуються інші суфікси для цієї є ролі (у
російській мові – мышонок, котенок, в
українській – мишеня, кошеня), які
витіснили слова зі старим суфіксом –ич.
В
XI-XII ст. цей давній суфікс ще вживається для називання
князівських дітей: у літописах зустрічаємо Василько Ростиславич, Ігор
Ярославич. Але це не були наші по батькові, це скоріше були слова того ж ряду,
що попович, царевич, цісаревич, тобто
«син такого-то» (часто ці слова ставилися перед іменем, а не після, як це
робиться тепер). І тільки значно пізніше слова цього типу творення стали тим,
чим вони є тепер, - назвами по батькові.
25. Ми
настільки звикли, що всіх дорослих звуть на ім’я і по батькові, що для нас ці
три слова – ім’я , по батькові, прізвище – здаються споконвічними узвичаєними
ознаками дорослості та офіційності. А всі Петровичі, Івановичі, Олександровичі,
Степановичі розчулено зітхають, пригадуючи той неповторний час, коли їх звали
СанькАми, ПетькАми, ВанькАми й ТимкАми
без усяких там «овичів».
24. Ціну
людського імені може засвідчити така історія (її розповів М. В. Горбаневський у
книжці, яка зветься «В мире имен и названий»): в одному з племен індіанців
людина, яка позичала щось, залишала в заклад за позичене не якісь цінності, а
власне ім’я.
І доки не повертала боргу, ходила без імені; усі члени племені її в цей час
ніяк не називали…
23. І
ще одне питання: як люди сприймають імена, як ставляться до них? Відповісти
можна було б так: людина неповторна, двох однакових людей немає, а от імена
однакові є. Те саме ім’я, тісно пов’язуючись у нашій уяві з людиною, стільки разів
змінює барву, скільки людей з цим іменем ми зустрічаємо. Спробуйте уявити оцих
людей з однаковими іменами (ви їх добре знаєте): Тарас Шевченко і Тарас Бульба,
Микола Островський і Микола Бажан, Максим Кривоніс і Максим Рильський… Імена
начебто ті самі, але «барви» цих імен дуже різні, бо пов’язані вони в нашій
уяві з дуже неоднаковими людьми…
22. Коли
говорять про солунських братів, які дали нам азбуку, то одного з них називають
Константин (Кирило), а другого – просто Мефодій. Чому в молодшого брата два
імені? Виявляється, що, коли людина постригалась у ченці (монахи), вона
змінювала своє колишнє ім’я на нове. Обряд цей був схожий на похорон: людина начебто помирала для
всього земного, разом з нею помирало і її ім’я; народжувалась істота, яка буде служити лише Богові;
для цієї нової ролі давалось нове ім’я (звичайно воно починалося на ту саму літеру, що й
старе: було Константин – стало Кирило).
21. Цікаві
речі діються з іменами у В’єтнамі й Бірмі: тут протягом життя людина кілька
разів змінює своє ім’я – відповідно до традиції, що встановилася. Так,
наприклад, у молодості хлопця звуть Маон Тун Шен (маон - юнак), пізніше – Ко
Тун Шен (ко- друг) або У Тун Шен (у -
громадянин), якщо людина ця розбагатіє, її назовуть Такин Тун Шен (такин –
феодал, пан).
20. Друге
питання: скільки імен може мати людина? Для східних слов’ян загалом кілька імен у людини – явище незвичне. А ось
ім’я відомого німецького природознавця, якого ми знаємо як Парацельса
(1493-1541): Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (це він придумав
гномів).
19. Проте далеко не всі сучасні імена вдалося
розшифрувати. Про ім’я Алла, наприклад, у словниках відомості подані дуже обережно:
«Можливо, пов’язане з грецьким «чужий», «інший»; у російській мові могло
асоціюватись з прикметником алый». Ще менше відомостей подають словники про ім’я Інна. Це
скоріше здогад, а не пояснення: «Нове неканонічне ім’я неясного походження;
могло утворитися шляхом виділення кінцевої частини з таких імен, як Ніна,
Альбіна, Ангеліна, Аделіна і подібних».
18. Ми
зовсім не відчуваємо оцінності в наших іменах, а в первісному їх значенні
переважала оцінність: Василь (грецьке, «царський»), Геннадій (грецьке,
«благородний»), Дмитро (грецьке, «Деметрин», присвійний прикметник від імені
богині землеробства і родючості Деметри). Жіночі імена грецького
походження теж можуть бути певним чином
«розшифровані»: Катерина – «чиста», Ірина (Ярина, Орися, Оришка) – «мирна»,
Анастасія (Настя) – від «воскресіння», Зінаїда (Зіна) утворене свого часу від
імені бога Зевса, Галина (Галя) – «спокійна, ясніша», Зоя – «життєва».
17.
Шлях,
яким приходили до нас канонічні імена, однаковий: із греко-візантійських джерел через старослов’янську мову в давньоруську. А от більш раннє життя слів,
що лягли в основу канонічних імен, досить строкате. Подивіться: Ілля («сила
Божа»), Єлизавета («Богом присягаюсь»), Іван («Бог помилував») у грецьку мову
потрапили з давньоєврейської. Валентин свого часу було утворено від латинського
дієслова «валере» - «бути сильним», «мати значення»; Віталій – від латинського
прикметника «віталіс» - «життєвий». Антон виводиться від римського родового
імені, корінь якого пов’язується з такими поняттями, як «купую взамін, збільшую ціну».