18. Назву видра пробували пояснити так: при обробці шкурки видри з неї висмикують - "видирають" - шерсть, залишаючи тільки підшерсток, густий, блискучий і пухнастий. Тому, мовляв, видра - це "шкурка, з якої видрано шерсть". Виходить, що спочатку люди назвали готову шкуру, а потім живого звіра. Так не буває. Давайте подивимось, як називають видру інші народи.

Литовці кажуть - ỹдра, греки казали - гюдра, давні індійці - удраг. І все це означає "водяна тварина".

З однією такою "водяною твариною", правда казковою, ви вже, мабуть, знайомі - це гідра, багаторукий водяний змій, із яким бився Геракл. Вода у греків звалася гюдор, звідси водяний змій - гюдра. А видра? Теж гюдра, тобто "водяна".

17. Є в наших лісах ще один водяний звір - видра. І назва цього звіра цікава, та й сам він володіє кількома таємницями, починаючи з того, що шерсть його не намокає у воді й утримує повітря (через це під водою видра здається не бурою, а сріблястою). Уміє видра те, чого не вміємо ми.
Спробуйте пірнути зовсім безшумно - не вийде, а от у видри виходить; спробуйте, майже не висовуючи голови з води, бачити, чути й уловлювати запахи - не вийде, а у видри і це виходить. Виявляється, у неї вуха, очі й ніздрі розміщені на одному рівні, на самому вершечку голови, і як тільки трошечки висуне голову з води, вона все помічає навкруги, залишаючись непомітною для ворогів і для здобичі.  

 

16. І тільки той, хто спостерігав за бобрами довго й уважно, міг помітити, що в бобра вушні отвори невеликі, і коли він пірнає, раковини складаються впродовж і закривають отвір вуха; ніздрі теж можуть міцно стулятися. Та найцікавіша будова рота у бобра: губи в нього змикаються позаду різців, міцно затуляючи рота, і він може гризти свою улюблену кору й під водою. Добре про нього подбала матінка-природа, що й казати.

15. Крім кольору хутра, який упав у око тим переліченим (учора) народам, бо вони користувалися цим хутром, у бобра можна було помітити ще багато цікавого.  Бобри будують хатки, прокопують канали, сплавляють дерева для греблі і вміють будувати її, заготовляють собі їжу на зиму (живляться вони, як відомо, молодими пагонами, корою з дерев). Спостерігаючи за бобрами, люди, мабуть, дивувалися: "І як вони можуть довго перебувати під водою? Адже вони "влаштовані" начебто так само, як і інші "наземні" тварини! Чому ж вони не набирають води у вуха, у ніздрі, у рот?"

 14. Коли прислухатись до назви одного лісового звіра в різних мовах, виразно проступає схожість у звучанні: бобер (українське), бобёр (російське), бабер (білоруське), бобр (польське, чеське, сербохорватське), бобар (болгарське), бебрас (литовське) тощо.

Вважається, що в основу назви цього звіра покладено його колір - коричневий, бурий. Цей колір теж має схожу назву: уже в давніх індійців він мав той самий звуковий "малюнок" - бабхрус, що й у литовському бебрас, і в нашому бобер. 

 

13. На турів колись полювали, і це полювання було не з легких. Так, у "Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям" читаємо: "Тура два метала мя на розях и с конем". Яку ж це силу треба мати, щоб підкинути рогами вершника разом з конем?

Саме слово тур дуже давнє, відголос його є в імені відомої міфічної істоти - Мінотавра (грецькою мовою таурос - бик). 

 

12. Спочатку тури жили по всій східній півкулі (крім Австралії), потім поступово виводились. Найдовше вони трималися в Європі: кажуть, що останній тур жив у Якторівському лісництві під Варшавою, його не стало чи то в 1623 р., чи то в 1627 р. Після цього диких турів більше не бачили. Свого часу їх приручали, звідси так добре знали їхню дику й непогамовану натуру; від них пішла наша велика рогата худоба (якщо пригадуєте з пісень "волів сірих, полових", "волів круторогих" і художнього твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", якщо бачили їх зображення, то можете уявити і турів).

 

11. Страшними для людей, що жили на нашій території у давнину, були дикі бики - тури. Подивіться, яку пам'ять по собі вони залишили в назвах населених пунктів - це села Тур'є, Тури, Туринка, Турище, Турича, Турів'я, Турове, Туровець, Туровичі; в образних висловах і порівняннях: "лютий, як підстрелений тур", "у нього натура, як у тура", "з тобою ходити, як з туром водитись", "сидить, як тур у горах"... Не дуже хочеться з цим туром зустрічатися сам на сам, правда? Не бійтеся, не доведеться: їх уже нема на Землі: вони вимерли.

10. Звук р  у слові  зубр  - давній суфікс. Таким чином і була створена друга назва звіра, яка означала "рогач", "рогатий". Зубри живуть і досі, хоч велика їх кількість загинула під час Першої та Другої світових воєн. У нас зубрів розводять, як відомо, у Біловезькій пущі (Білорусія) та в інших заповідниках і мисливських господарствах. Диких зубрів у природі вже немає. 

 9. Відгомін табу знаходимо й у слові зубр. Це назва дикого лісового бика, родича американських бізонів. Могутній житель предковічних лісів недарма наводив пострах на людей: він був заввишки до двох метрів, а вагою близько тонни, і ця гора м'яса, м'язів і люті, укрита грубою довгою шерстю бурого кольору, одержала від людей обережну назву зубр - "рогач",

а справжню його назву, таку ж небезпечну, як і він сам, бо невіддільну від нього, страшно було й згадувати - не те, що вимовляти. Між словом зубр і зуб відчувається явна спорідненість, тільки слово зуб мало тоді ширше значення: ним називали і зуб, і ріг, і колючку...

8.  По-українськи кажуть: "Про вовка промовка, а вовк у хату!", по-російськи: "Про серого речь, а серый навстречь", французи кажуть: "Хто назве вовка, той побачить його хвіст..." Погана слава, як бачимо, далеко біжить. Слово вовк - дуже давнє, учені вважають, що воно утворене або від  ỹлкос, де корінь  ỹел- означав "рвати", або від  ỳелк - "тягти, волочити".

Виходить, назва вовка первісно означала "той, що роздирає" або "той, хто грабує", "грабіжник". Одвічний ворог людини, хижак, розбійник, - він і назви в різних мовах діставав за своїм характером. Зовні вовк схожий на великого сірого собаку (свого родича, до речі), лише на задніх ногах у нього немає довгої шерсті, як у собак.

 7. Виявляється, що в греків ведмідь звався  арктос (звідси Арктика, Антарктика), у римлян - урсус, у французів сьогодні - урс. Так - шляхом зіставлення - і було встановлено вірогідне ім'я ведмедя - орктос.

А звідки ж узявся ведмідь? Це був спочатку медоїд, далі: медвѢдь - медвідь - ведмідь (частини мед- і -вѢдь переставилися, помінялися місцями, коли втратився смисловий зв'язок з "медоїдом"). Німці назвали його "бурий" ( Bär - бер), англійці - теж "бурий" ( bear - веа). У слов'янських

народів збереглася назва, пов'язана з "медоїдством" цього страшного для них звіра: чеське медвед, недвед, словацьке медієд, болгарське й сербохорватське медвед, польське нєдзвєдж - у всіх те саме.