10.6. Готуємося до ЗНО. Усе про український романтизм.

 

     Національно-визвольна ідея зумовила патріотичну тематику українських романтиків, а їх естетичною програмою стала боротьба за розвиток національної мови та літератури. Цими рисами позначена творчість П. Гулака-Артемовського, А. Метлинського, Л. Боровиковського, М. Костомарова, М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича та інших.

    Як і західноєвропейські, українські романтики виявляють посилений інтерес до минулого, народної творчості. З'являються спогади про славу предків, козацькі подвиги в ім'я Вітчизни. Тлом романтичної  дії стають степи, збурене море, таємничі руїни.
 

 Вершиною розвитку романтизму в українській літературі є творчість Т. Шевченка. Він творить романтичний образ співця, який намагається збагнути таємниці світу й людської душі, це поет-пророк, який утверджує свободу людської особистості від соціальних пут. Романтична традиція виявиалсь і у зверненні Кобзаря до героїчного минулого рідного народу. Борці за народне щастя змальовані не лише як виразники сподівань і мрій широких верств української людності, а й у тісному зв'язку з нею. Т. Шевченко опоетизовує їх відвагу, мужність, патріотизм ("Гайдамаки", "Іван Підкова", "Гамалія" тощо).
   Тарас Шевченко оновлює жанр балади ("Причинна",

"Утоплена", "Тополя", "Лілея"), вносячи в нього сильний фантастичний елемент, заснований на народних легендах і повір'ях, традиційне для романтизму намагання пізнати таємниче, незвідане.
   В українській літературі романтизм допоміг здолати бурлескну традицію, розширити тематику, збагатити жанрову систему вітчизняного письменства такими формами, як балада, ліро-епічна поема, думка, елегія, романс, поглибити народність і самобутність творів.
 

  За визначенням Д. Чижевського, романтична українська література проходить певні етапи розвитку. Її зародження припадає на межу 20-30-х років, коли у Харкові плідно працюють М. Костомаров, М .Метлинський, 
Л. Боровиковський. Наприкінці 30-х років у Галичині романтизм  був представлений "руською трійцею" - 
М. Шашкевичем, Я. Головацьким, І. Вагилевичем. 

 

 У 40-х роках Кирило-Мефодіївське братство в Києві стає осередком романтичного руху (Т. Шевченко, П. Куліш). Останнім сплеском його вчений вважає час виходу в Петербурзі журналу "Основа" (1861-1862 рр.). 

Проте і в наступні десятиліття з-під пера українських письменників, поряд з реалістичними, виходили й романтичні твори, зокрема "Кармелюк" М. Старицького, "Захар Беркут" І. Франка, "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського.    

       У романтичному напрямі розвивалася творчість відомих письменників XX століття - М. Хвильового, Ю. Яновського, Олеся Гончара.