Дивлячись на це зелене деревце, на пам'ять на- вертається знайомий з дитинства повчальний вірш Олександра Олеся, нашого поета-земляка, "ЯЛИНКА":

   Раз я взувся в чобітки,
   одягнувся в кожушинку,
   Сам запрігся в саночки 
   І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати, 
А на мене зайчик - плиг!
Став ялинку віднімати.                                            

Я сюди, а він туди ...
- Не віддам, - кричить, - нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай , ледащо!

 Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись.                                       

Порубаєте ліси -
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці...

Страшно стало...
- Ой пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости,                                             

Я не буду більш ніколи!

Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.