У 1576 році соняшником зацікавився французький ботанік Матіас де Лобель (Лобеліус). Він грунтовно вивчив заморську рослину, склав науковий опис, узаконив її ботанічну назву "хеліантус" (від гр. "хеліос" - сонце, і "антос" - квітка).
 А шведський натураліст Карл Лінней назвав цю рослину "хеліантус аннус", що в перекладі означає "сонячна квітка однорічна". Назва рослини й нині в багатьох народів світу містить у корені слово "сонце".
У Польщі, наприклад, її звуть "слунечником"(сонце по-польськи - слунце); у Болгарії соняшник - сълнчоглєд; у сербів - сонцекруг; по-вірменськи - аревадахік (квітка сонця); грузини називають рослину сзесумзіра ("той, що весь час дивиться на сонце"); німецькою мовою соняшник - зоненблюме (сонячна квітка); англійською - санфлауер (квітка сонця).