Квітка волошка в поезії

  Ця тендітна ніжна квіточка зачарувала не одного поета, бо була джерелом творчого натхнення, знаком краси, символом чистоти душі.

  Тонкі душевні настрої відтворює вірш Василя Чумака "Волошки":
     А в стерні - волошки,
      сині, синєзорі,
      і такі дрібненькі -
      слізки росяні.                               
          Назривав їх трошки.
          Це волошки? - Зорі!
          Ниточки тоненькі - 
          мрії весняні.

  У поезії Володимира Сосюри розповідається про вродливу дівчину із синіми очима, що так нагадують ліричному героєві волошки в полі:

Васильки у полі, васильки у полі,
А у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
І синіє щастя у душі моїй.
       Цей вірш - взірець інтимної лірики в українській літературі. 

     А в Андрія Малишка у поезії "Я волошка" є рядки, що спонукають до тривожних роздумів:
    Краще вибухати синім цвітом,
    а не чорним атомним грибом...

 А в іншому вірші читаємо:
      Жита з волошками, і луки, і гаї...
або:
      І волошкам синім, 
             в полі, серед трав,
                я казки чудесні 
                              і легенди склав.

                         

    Зображення волошки зустрічаємо в багатьох художніх творах, її малюють художники, про неї складають вірші.