Волошка в українській літературі
Прекрасна синя квітка -  вражаюча ознака рідних пейзажів, рідної землі -  оспівується у творах багатьох українських письменників. 

Неповторними пахощами сповнює волошка чудову прозу Михайла Коцюбинського, виграє веселками:
"Харитя опинилась наче на дні в морі. У житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніли квітки польового маку" (оповідання "Харитя").
  
"Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути, як небо, і стали, як небо." (новела "Інтермецо").

А в оповіданні "Подарунок на іменини" ще прозоріше, ще рідніше:
"Земля будилась. Гречка попливла білим пінистим шумом, до ріллі припадали теплими грудьми пташки а вітер гойдав дивину і волошки".