Завтра свято Івана Купала. А сьогодні хлопці вже збирають сухі дрова та хмиз для купальського вогню, а дівчата плетуть віночки. Так зараз. А так було в давнину...
У ніч з шостого на сьоме липня молодь завжди святкувала Купайла. Увечері всі збиралися на леваді, де лежала велика купа дров. Навпроти стояли хлопці. Біля них стирчала в землі висока тичка з прив'язаною вгорі солом'яною лялькою. Це і було Купайло.
З другого боку гуртувалися дівчата. У кожної на голові віночок з кольоровими стрічками. Вони тримали вербову гілляку, оздоблену живими квітами та стрічками. Називалася вона Мареною.
Потім хлопці підпалювали солом'яну ляльку й кидали її на купу дров, щоб краще горіли. Дужий вогонь освітлював усе навколо.
Молодь водила хороводи, співала пісень, поки висота вогню спаде. Потім найсміливіші хлопці починали перестрибувати через нього. Пізніше приєднувалися й дівчата. Вважається, що хто в цей день не перестрибне через вогонь, того підстерігатимуть невдачі.
Коли багаття ущухало, починали розбирати свою Марену дівчата. Вони робили це, співаючи купальських пісень.
Хлопці ж намагалися в цей час облити дічат водою, але й дівчата хлюпали у відповідь холодною джерелицею.
Так уже велося зроду-віку: прийшов на Купайлівське свято - то мусиш змокнути до нитки.
Нарешті дівчата розібрали свою Марену. Гілку однесять до річки й кидають у воду.
Потім обережно опускали свої віночки в річку, щоб не згасла свічечка. Кожна дівчина стежила за своєю долею. Якщо віночок приставав до берега, то це вважалося, що його власниця вийде заміж. А коли одпливав далі - ще цілий рік дівуватиме. Траплялося, що вінок приставав до протилежного берега. У таких випадках дівчині судилося вийти заміж у сусіднє село.
Після цього всі розходилися по домівках, а хоробрі йшли в ліс, щоб знайти квітку папороті. Кажуть, як зірвати цю квітку, пощастить знайти підземний скарб... Цікаво, чи є такі щасливці?
Ось так відзначали свято Івана Купала наші предки. Сюжет давньої легенди про папороть використав М.Гоголь в оповіданні "Вечір проти Івана Купала". Читайте!
Буде цікаво.
У ніч з шостого на сьоме липня молодь завжди святкувала Купайла. Увечері всі збиралися на леваді, де лежала велика купа дров. Навпроти стояли хлопці. Біля них стирчала в землі висока тичка з прив'язаною вгорі солом'яною лялькою. Це і було Купайло.
З другого боку гуртувалися дівчата. У кожної на голові віночок з кольоровими стрічками. Вони тримали вербову гілляку, оздоблену живими квітами та стрічками. Називалася вона Мареною.
Потім хлопці підпалювали солом'яну ляльку й кидали її на купу дров, щоб краще горіли. Дужий вогонь освітлював усе навколо.
Молодь водила хороводи, співала пісень, поки висота вогню спаде. Потім найсміливіші хлопці починали перестрибувати через нього. Пізніше приєднувалися й дівчата. Вважається, що хто в цей день не перестрибне через вогонь, того підстерігатимуть невдачі.
Коли багаття ущухало, починали розбирати свою Марену дівчата. Вони робили це, співаючи купальських пісень.
Хлопці ж намагалися в цей час облити дічат водою, але й дівчата хлюпали у відповідь холодною джерелицею.
Так уже велося зроду-віку: прийшов на Купайлівське свято - то мусиш змокнути до нитки.
Нарешті дівчата розібрали свою Марену. Гілку однесять до річки й кидають у воду.
Потім обережно опускали свої віночки в річку, щоб не згасла свічечка. Кожна дівчина стежила за своєю долею. Якщо віночок приставав до берега, то це вважалося, що його власниця вийде заміж. А коли одпливав далі - ще цілий рік дівуватиме. Траплялося, що вінок приставав до протилежного берега. У таких випадках дівчині судилося вийти заміж у сусіднє село.
Після цього всі розходилися по домівках, а хоробрі йшли в ліс, щоб знайти квітку папороті. Кажуть, як зірвати цю квітку, пощастить знайти підземний скарб... Цікаво, чи є такі щасливці?
Ось так відзначали свято Івана Купала наші предки. Сюжет давньої легенди про папороть використав М.Гоголь в оповіданні "Вечір проти Івана Купала". Читайте!
Буде цікаво.
Комментариев нет:
Отправить комментарий