8. Спартанці не були обізнані з тогочасними досягненнями філософської думки в Греції; ми не знаємо їх поетів, архітекторів, скульпторів. Один сучасний дослідник сказав, що серед руїн давньої Спарти важко знайти навіть уламки статуї або колони, які могли б засвідчти, що тут жили греки. Лаконічна і вбивча характеристика, чи ж не так? До речі, лаконічно - це теж по-спартанськи (область у Давній Греції, де містилася Спарта, звалася Лаконія) - означає "гранично стисло, небагатослівно", тобто так, як учили спартанців висловлюватись. 

 

7. Молоді спартанці не пили вина, але в їх присутності споювали рабів, щоб показати, якою нікчемною, слабкою буває людина п'яна. Спартанців учили красти їжу, при цьому впійманого били різками, а невпійманого хвалили. У день свята Артеміди 14-літніх хлопчиків сікли різками на олтарі богині в присутності батьків і всіх громадян. Нагороди одержували ті з них, хто з мовчазною мужністю витримав випробування. Бували випадки, коли хлопчики мовчки помирали під різками. Їм ставили пам'ятники. Яка жорстокість! 

6. Про життя Спарти її близькі сусіди знали дуже мало, бо спартанці були людьми негостинними (вважалося, що вплив чужинців може бути згубним для суспільства), ні з ким не торгували, не подорожували. 

 

Писали про них і Платон, і Плутарх, і Ксенофонт, і багато інших грецьких мислителів, писали, вихваляючи їх закони й порядки. Живучи здаля від спартанців, вони бачили тільки їх силу й не відчували холодної жорстокості системи, яка не створила нічого, крім добрих вояків. Так, тріумф цієї системи був смертельним вироком для мистецтва, для науки.  

5. Семирічного спартанця віддавали до школи, де навчали бути сильним, відважним, витривалим, не боятися холоду, болю, важкої праці. Протягом року хлопці ходили в тому самому вбранні, майже не миючись, бо вважалося, що вода розслаблює тіло, а холодне повітря і тверда постіль зміцнюють його. Спали учні цілий рік під відкритим небом (просто неба) на підстилці з очерету.                                       

                                                                 У школі вчили читати й писати, але головним вважалося виховання моральне, загартування характеру, а не розвиток інтелекту.  

4. Якщо дано спізнати слово зброї,

     Бійцем пройти по життьовім путі,

    Тоді так само вийду із двобою,

    Або-або: з щитом чи на щиті! (С. Крижанівський)

Та якою ціною виховувалися такі ідеальні воїни-громадяни? 

Важко повірити, але це правда: батько мав право вбити немовля, якщо воно народилося з фізичною вадою. Це ж право мала і державна комісія - геронти, які визначали, чи слід дитину залишати серед живих.

Відібраних комісією слабких, хворих, скалічених дітей кидали у провалля з гори Тайгет. 

3. Історик Плутарх розповідає, як одна спартанка, проводжаючи сина в бій, подала йому щит зі словами: "З ним чи на ньому", тобто повернись переможцем або загинь (тоді існував звичай загиблого воїна виносити з поля бою на його щиті). Звідси й походить уживаний і сьогодні вислів зі щитом чи на щиті - перемогти або загинути. 

2. Гордістю давньої держави Спарти було її військо - його відвага, дисципліна і майстерність. Спартанська важкоозброєна піхота була пострахом для сусідів. Життя війська, його закони й порядки стали для Спарти своєрідним моральним кодексом. Бути хорошим громадянином - це значило бути сильним і сміливим воїном; смерть у бою була найвищою честю і щастям для воїна; зазнати поразки й залишитися живим вважалося страшною ганьбою.

  

 Крилатий вислів "Зі щитом чи на щиті"

1. "... Микола Васильович бере ту попону й неквапом розстеляє її в себе на ліжку, - то він готує свою сувору спартанську постелю " (О. Гончар). Ще один приклад: " ... Я не можу, мамо... Мої товариші сильніші за мене, бо їх ростили батьки - робітники та селяни... Мене ростила ти й не дала спартанської вмілості переносити голод і спрагу..." (Г. Хоткевич).

А все ж, які це оцінки? Позитивні? Негативні? 

Пригадаймо дещо з історії стародавнього світу...  

11. Ось якими простими, добрими, задушевними словами говорив про своїх друзів Андрій Малишко:

 Знав я друзів своїх, що не мали хвальби, а чи зради,

Бо хвальба - то є тлінь, а від зради немає поради. 

Я їх думами жив, і вони мої думи любили,

Я в них сили набравсь, і від мене взяли вони сили,

Я приходив до них, як до свого, до рідного дому, 

І вони в мою хату топтали доріжку відому.

І була в нас гостинність, і хлібом і сіллю багата,

І стояли ми в дружбі, як брат біля рідного брата... 

Як перегукуються  ці поетичні рядки зі словами О. І. Герцена: "Любов і дружба - взаємна луна: вони дають стільки, скільки беруть".

Це, мабуть, і є одвічний секрет справжньої дружби.

10. Прекрасною була дружба Герцена й Огарьова: вона була взірцем для багатьох передових людей Росії того часу. Високо цінував її і сам Герцен: "... на Воробйових горах, перед лицем цілої Москви ми обнялись, дали один одному руку йти по житті разом, і ніщо не розніме наших рук. Ми виховали один одного. Це перше почуття моє - Дружба. Воно мені дало його глибоку душу, з якої я міг черпати думку, як з океану... "

 

 

9. "Стародавні перекази, - писав Віленін, - розповідають про різні зворушливі приклади дружби. Європейський пролетаріат може сказати, що його наука створена двома вченими і борцями, відносини яких перевершують усі найзворушливіші стародавні перекази про людську дружбу". 

Автор такими високими словами говорить тут про дружбу К. Маркса і Ф. Енгельса, яка справді вражала сучасників, зворушує й нас і залишиться в пам'яті наступних поколінь. 

8. Міфи про Ореста й Пілада послужили сюжетом для багатьох творів, написаних у різні часи. Про них писали Есхіл, Софокл, Евріпід, пізніше Расін, Вольтер, Альфієрі та ін. Міф послужив також темою для музичних творів Чімарози, Крейцера,Танєєва. Імена Ореста й Пілада з давніх пір означають нерозлучних друзів. Уже в часи Ціцерона цей вислів був крилатим: він називає вірну дружбу Піладовою. 

   

7. Орест і Пілад здійснюють ще один подвиг. За велінням Аполлона вони мали привезти з далекої Тавріди священне зображення богині Артеміди. Коли Орест і Пілад прибули до Тавріди, вони були схоплені й призначені для принесення в жертву Артеміді. Урятувала їх обох сестра Ореста Іфігенія - жриця богині Артеміди. Вона втекла разом з ними в Грецію, захопивши священне зображення Артеміди.

Пізніше, за міфом, Орест став царем Мікен, Пілад одружився з його сестрою Електрою.