8. Збагачення словника. Прочитайте слова, співзвучні з російськими відповідниками,  їх наголошуючи.

 


                         Тема "Танець, танок"
 Аркан, балерина, балерун, балет, балетмейстер, болеро, брейк,

 

 вальс, веснянка, гопак, кадриль, коломийка, корпус, ламбада, 

 

лезгінка, мазурка, менует, пасодобль, пластика, поворот, 

позиція, положення, полонез, полька, рок-н-рол, румба, сальса,

 

 самба, степ, танго, фламенко, фокстрот, хореографія, хоровод, 
хіп-хоп, ча-ча-ча.

   

 

 7. Збагачення словника. Прочитайте слова, співзвучні з російськими відповідниками, правильно їх наголошуючи.

 

                Тема "Кіномистецтво"
  Актор, актриса, анімація, афіша, блокбастер, бойовик, гра, драма, екран, екранізація, екшн, епізод, кадр, камера, комедія, 

 

кінематограф, кінозірка, кінотеатр, мелодрама, мульфільм, оператор, прем'єра, приквел, продюсер, режисер, режисура, 

 

римейк, роль, сага, серіал, серія, сиквел, субтитр, сценарист, сценарій, трейлер, трилер, фантастика, фентезі, фільм.

 

6.8. Готуємося до ЗНО. Усе про символ.

  Символ - (від гр. symbolon - знак, прикмета) - художній троп; слово, яке умовно виражає сутність якогось явища. 
  У ньому завжди наявне приховане порівняння, той чи інший зв'язок з конкретними речами, явищами реального світу, з народними уявленнями.
    Символи можуть бути загальнокультурними (сонце - символ життя), національними (калина - символ краси України), авторськими,  тобто такими, що набувають особливого смислу у творчості окремого митця (великий льох - символ утрати українцями своєї сутності й національної гідності  в Т.Шевченка; степова Еллада - символ України в Є.Маланюка; собор - символ духовної чистоти в О.Гончара).

Наприклад:
рушник - символ життєвої дороги;
голуб - символ миру;
хліб-сіль - символ гостинності українців; життя, достатку;
лисиця - символ хитрості;
Нарцис - символ самозакоханості;
мак - символ Перемоги тощо.

   Походження символів дуже давнє. Їх коріння - у первісних уявленнях про світ, у міфах та обрядах. Певні слова - сонце, світло, хмара, калина, земля, кров - закрбувалися в памяті поколінь як символи з давніх часів. Пізніше вони стали привертати пильну увагу художників слова, збагачуючись усе новим і новим змістом.

6.7. Готуємося до ЗНО. Усе про оксиморон.

Оксиморон - (від гр. oxymoron - дотепно-безглузде) - художній троп, сформований поєднанням несумісних, протилежних (інколи антонімічних) за заначенням слв в одному висловленні, унаслідок чого утворюється нова смислова якість.
  Наприклад: суха вода; крижаний вогонь; страшенно смачний; німий крик; многоголоса тиша; дзвінка тиша;
казав сліпий: побачимо тощо.
   Цей мовний парадокс, як правило, найчастіше зустрічається у вигляді антонімічних іменника з прикметником. Такі логічно ніби несумісні поняття, але насправді творять нове значення:
 А я дивлюсь, поглядаю,
 Сміюся сльозами.
                         Т.Шевченко
 Вже таємничість повиса в повітрі,
  і серце полонив солодкий щем.
                             В.Підпалий
Вас я боюся, ви трупи живії,
Мрій ваших спільних, любові, надій,
Вас я боюся - ви, зрадники-друзі...
                                  Леся Українка

  Інколи  оксиморон  стає  назвою літературного твору - "Мертві душі" М.Гоголя, "Живий труп" Л.Толстого, "Гарячий сніг" Ю.Бондарєва, "Веселий цвинтар" В.Стуса. Оксиморон зустрічається рідко, але має велику виражальну силу.
             
   

6.6. Готуємося до ЗНО. Усе про метонімію.

       Метонімія (від гр. metonymia - перейменування) - художній троп, сутність якого полягає в заміні назви якогось предмета чи явища іншою назвою на основі асоціативного зв'язку між ними (за суміжністю). Як і в метафорі, один із елементів метонімії опущений і лише мається на думці. 

   Наприклад:  

   Гомоніла Україна,

    Довго гомоніла,

    Довго, довго кров степами

     Текла - червоніла.

                         Т.Шевченко

     У цих відомих рядках з поеми "Гайдамаки" Україна - не територія, а населення, українці. Така метонімія увиразнює зображуване, акцентує увагу на всенародності гайдамацького руху.

   Суміжність ознак предметів або явищ може бути просторовою, часовою, якісною, причиновою тощо.

     Виділяють такі різновиди метонімії:

* ім'я автора замість назви твору (читати Шевченка замість читати твори Т.Г.Шевченка),

  І Коллара читаєте з усієї сили,

  І Шафарика, і Ганка..

                       Т.Шевченко

* назва форми замість назви вмісту (з'їсти миску замість з'їсти миску борщу);

* назва речі замість назви людини (ішов плащ замість ішла людина в плащі);

* назва місця проживання замість назви його мешканця (радіє Київ рідний мій замість радіють кияни);

* назва ознаки замість назви її носія (ішла сміливість у бій замість ішла смілива людина в бій);

* назва матеріалу замість назви речі (метал їде по дорозі замість металеве авто їде по дорозі);

* назва знаряддя дії замість назви дії (досягати мети вогнем і мечем замість досягати мети, спалюючи й рубаючи) та ін. 

   

У вірші "Ознаки весни" М.Рильський, не вживаючи саме слово "весна", подає її розгорнутий образ:

    Її чутно у голосі синиці

    і в криках круків у височині.

    Вона останній заметілі сниться.

    Її угадуєш на довшім дні.

    Вона - в бутонах блискучих на каштані,

    В снігу рудому, у струмках брудних,

    Що чистим сріблом грають у тумані, 

    Мов бруд ніколи не торкався їх.

  Метонімічні деталі-штрихи, створені рукою майстра, сповнені особливої поетичної чарівності, вони підсилюють естетично-емоційне враження.

6.5. Готуємося до ЗНО. Усе про метафору.
    

   Метафора - (від гр. metaphora - перенесення) - переносне значення слова, засноване на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова "як", "нібито" ,"неначе" відсутні, але маються на увазі, тобто метафору можна перетворити на порівняння. Різновидами метафор є уособлення - уподібнення живій особі та уречевнення - уподібнення предмету.

      Метафора - один із основних тропів поетичного мовлення.
Наприклад: посмішка на обличчі цвіте;

   сум полився по Дніпру; 
  Боян "напускає десять соколів на стадо лебедів" (= кладе десять пальців на струни).
  Полин снігів повзе по видноколу;
  Тільки вітер креше іскри по стерні;
Сніг грає на сонці самоцвітами.

6.4. Готуємося до ЗНО. Усе про епітет.

      Епітет - (від гр. epitheton - додаток) - художнє означення, яке підкреслює певну властивість предмета або явища, на яку автор хоче звернути увагу і з приводу якої хоче висловити своє ставлення.  Це один із основних тропів поетичної мови. 

  У фольклорі  поширені постійні епітети, виражені прикметниками: ясні зорі, тихі води, битий шлях, буйний вітер, хрещатий барвінок, молода дівчина, свекруха лихая, бідні невольники, зелене жито тощо.
     У художній літературі вживаються епітети, що мають переносне значення: залізна воля, золоте серце, солодкий біль, блакитні мрії, сталеві нерви тощо.  
     У ролі епітетів можуть уживатися також іменники: трепет щастя, вечора синь, просинь мети, народ-герой, дівчина -красуня тощо; прислівники: "пес доброзичливо скривився", "води ритмічно, невпинно понесли його у своїх гарячих обіймах" тощо.

     У поетичному мовленні майже всі прикметники є епітетами, проте їх слід відрізняти від логічного означення, що характеризує предмет чи явище з точки зору його загальних властивостей ( за розміром, вагою, кольором тощо), тобто вказує на параметри, притасанні їм одвічно ("дерев'яний стіл", "синє небо", "велике вікно"). Однак у контексті і художні, і логічні означення можуть набувати образного значення. У такому разі їх нелегко розрізнити.
   Давайте звернемося до поезій Ліни Костенко зі збірки "Сад нетанучих скульптур ":
1) Черніг сідає в чорний човен

   і ставить чорні ятері.

               ("Акварелі дитинства")

2) Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

               ("Виходжу в сад")

3) Чорний сон віків не збудеться...

                    ("Летючі катрени")

4) Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік -

    ця тривога, ця ніжність,

            незатьмарений рай без вигнання,

    заворожене щастя, - чи буває таке навік?

                    ("Це не чудо, це чад...")

  Якого ж художнього ефекту досягає поетеса, використовуючи означення кольору "чорний"?

   У першій цитаті Л.Костенко ніби відкриває друге значення цього слова - "давні, старі", бо йдеться про "акварелі пам'яті" дитини, яка пригадує епізоди раннього дитинства, щось домислює, фантазує. Подібну художню логіку спостерігаємо в другій цитаті, де означення чорний має ще ширший спектр підтекстових значень: сад осінній, омитий дощами, без листя.

У "Летючих катренах" образ "чорний сон віків" узагалі переростає в символ часу, позначеного війнами, екологічними й духовними катастрофами. І, нарешті, останній приклад - болючовідвертий роздум про диво кохання. Поетеса використовує метафору "чорна магія ночі", яка підсилена епітетом "заворожене щастя", передає найтонші людські почування.
      Так, уміло користуючись словом, зокрема епітетами, Ліна
Костенко творить неповторний світ, ім'я якому - поезія.