16. Мистецька сторінка.
Прочитайте гумореску В.Дуба про те, як звертатися до незнайомої людини в громадських місцях.
Зауважте!
Небіж - 1) син брата або сестри, тобто племінник ( небіжка, небога - племінниця);
2) звертання до чоловіка, молодшого за віком.
Небіжчик - померла людини, покійник.
Горжетка - шкурка звіра (песця, куниці і т.ін.), яку носять жінки як комір до верхнього одягу.
Шпарко - дуже швидко.
Як вас тепер величати
Як нам тепер величати одне одного?
Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, а все одно - товариш.
Я, було, попросив одного:
- Товаришу, дай прикурити.
Він і дав... Та так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.
Тоді я подумав: "пан". Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються.
Підходжу до дами в горжетці:
- Пані, скажіть, будь ласка...
А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула й до вітрини відвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадяни.
Он у підворітті стоять двоє. Я до них:
- Громадяни начальники...
Вони зраділи:
- О, кореш. А що тобі треба?
Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія згадати?..
Згадав. Коли в тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі:
- Добродію, закомпостуйте квиток.
Він чогось розсердився:
- А може, я зовсім не добродій.
Я теж розсердився.
- Ну, тоді ви злодій, - кажу.
Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:
- Спасибі, женщина.
А вона кокетливо:
- А може, я дєвушка...
Казна-що... Пішов я в неділю на базар послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають "дамочкою" або "дядьком".
Так і питаю в одного:
- Дядьку, почім сало?
- По п'ятдесят, небоже.
Не полінувався, у словник зазирнув: "небіж" означає - племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати.
Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.
- Привіт, небіжчики. Ану, вставайте!
Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав.
- Т-т-а ти що? Знущаєшся? Сам ти небіжчик ходячий...
Тепер я до всіх кажу тільки: "Ей!" або "Агов!".
Прочитайте гумореску В.Дуба про те, як звертатися до незнайомої людини в громадських місцях.
Зауважте!
Небіж - 1) син брата або сестри, тобто племінник ( небіжка, небога - племінниця);
2) звертання до чоловіка, молодшого за віком.
Небіжчик - померла людини, покійник.
Горжетка - шкурка звіра (песця, куниці і т.ін.), яку носять жінки як комір до верхнього одягу.
Шпарко - дуже швидко.
Як вас тепер величати
Як нам тепер величати одне одного?
Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, а все одно - товариш.
Я, було, попросив одного:
- Товаришу, дай прикурити.
Він і дав... Та так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.
Тоді я подумав: "пан". Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються.
Підходжу до дами в горжетці:
- Пані, скажіть, будь ласка...
А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула й до вітрини відвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадяни.
Он у підворітті стоять двоє. Я до них:
- Громадяни начальники...
Вони зраділи:
- О, кореш. А що тобі треба?
Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія згадати?..
Згадав. Коли в тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі:
- Добродію, закомпостуйте квиток.
Він чогось розсердився:
- А може, я зовсім не добродій.
Я теж розсердився.
- Ну, тоді ви злодій, - кажу.
Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:
- Спасибі, женщина.
А вона кокетливо:
- А може, я дєвушка...
Казна-що... Пішов я в неділю на базар послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають "дамочкою" або "дядьком".
Так і питаю в одного:
- Дядьку, почім сало?
- По п'ятдесят, небоже.
Не полінувався, у словник зазирнув: "небіж" означає - племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати.
Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.
- Привіт, небіжчики. Ану, вставайте!
Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав.
- Т-т-а ти що? Знущаєшся? Сам ти небіжчик ходячий...
Тепер я до всіх кажу тільки: "Ей!" або "Агов!".